~3~

МЕЛАНІ ГРЕЙС 

Ректорський кабінет був на останньому, п'ятому поверсі. Чоловік йшов попереду, Джессі бадьорою ходою за ним, потім я, замикала нашу процесію невпевненим кроком.
Увійшовши до кабінету, я швидко оглянула обстановку. Всі меблі та інтер'єр були витримані в строгому, я б навіть сказала чоловічому стилі.
Ректор зайняв крісло за столом, а нам із Джессі вказав на стільці перед цим столом.
— Прошу міс, сідайте. Мене звуть Ерік Декс, і, як я вже казав, я ректор Академії. З того, що я почув, ви проти рішення комісії, міс…? - він подивився на Джессі.
— Джесіка Торн, пане ректоре. Так, я проти рішення комісії. - усміхнулася білобриса гадина.
— Дозвольте дізнатися чому, міс Торн? – вигнув брову ректор.
— У Мелані слабкий Дар до цілительства, і я не розумію, як вона могла вступити на факультет Бойової магії. Це якась помилка!
— Тобто, ви сумніваєтеся у компетентності комісії?
— Ні, що ви! Просто не можу зрозуміти, як так вийшло!
— А що тут не зрозумілого? Міс Мелані, ви проходили перевірку сферою? - я кивнула ректорові. — А ви, міс Торн?
— Так, але…
— Сфера показала у вас інший рівень магії, або Дар, якого у вас немає?
— Ні, але ... - явно зніяковіла Джессі.
— Тоді не бачу причин для ваших сумнівів. - Ректор відкинувся на спинку свого крісла, а пальці рук схрестив перед собою. — Надалі будьте обережні з висловлюванням своїх підозр. Відбір до Академії відбувається чесно, і лише гідні можуть у ній вчитися.
— Перепрошую, містере Дексс. – похмурніла Джессі.
— З моменту вашого вступу, ви повинні звертатися до мене Пан Ректор, або Магістр Дексс. Можете йти міс Торн та заселятися до гуртожитку.
— Добре, Пане Ректоре. - підскочила Джессі зі стільця і ​​вилетіла з кабінету.
Хм, він, що застосував до неї якусь магію?
— Міс Грейс, мені повідомили про ваші здібності. - промовив ректор і я перевела на нього погляд.
Ох! Краще б цього не робила. Я знову загубилася в його темних очах. Вони ніби вир, затягували мене все глибше, і глибше.
— Міс Грейс? З вами все гаразд?
— Ой! Вибачте… А звідки ви знаєте моє ім'я?
— Хм… Мені передали результати вашої перевірки.
— А, ну так…
— Але, здається, ми колись були знайомі.
— Ви напевно помиляєтесь…
— Можливо. Якщо вашого батька не звуть Грегорі, а матір Меліндою.
— Звідки Ви…?
— Я ж говорю, що колись ми були з вами знайомі. Вам тоді було років з п'ять. Наші батьки товаришували, і мені іноді доводилося залишатися з вами за няньку, поки вони разом відвідували світські раути чи бали.
— Хм... Я цього зовсім не пам'ятаю.
— Це й не дивно. Того літа, ваші батьки були в палаці востаннє, потім ваша матінка померла. А незабаром ваш батько одружився з овдовілою Баронесою і Імператор відлучив його від двору.

— Я чула про це, але всі спогади тих років, вони ніби... Я не знаю... Я просто нічого не пам'ятаю.
— Про це я також знаю. Коли померла ваша матінка, то ви замкнулися у собі. Лікар, який вас оглядав, сказав, що це захисна реакція. Але мій батько стверджував, що на вас був поставлений блок, щоб полегшити втрату близької людини.
– Блок? Але хто його поставив? Тато не міг так зі мною вчинити.
– А це й не він. Блок дуже сильний. Такий міг поставити лише найвищий Архимаг, або…
– Боги! Але навіщо? - вигукнула я.
— Ну, як ви самі розумієте, Архимагів не так багато, і наврядчи їм є справа до маленької дівчинки, яка втратила матір. А ось Богам... У них свої примхи. Хто знає, що в них на думці і, що ними керує. Але це все не в тему. Я хотів обговорити ваше навчання. Самі розумієте, дівчат на Бойовому факультеті дуже мало, а цього року ви єдині. Крім цього, ви зараховані на Целительський факультет. Вам буде надана додаткова література з обох предметів та безмежне відвідування бібліотеки.
— Безмежне відвідування? - здивувалася я.
— Комендантська година починається о десятій вечора, саме до цього часу і працює бібліотека. До того ж, до неї не можна потрапити під час пар, лише у вільний від навчання час. На вас, міс Грейс, це не поширюється. Але якщо ви затримаєтеся в бібліотеці довше ніж до десятої вечора, то вам потрібно буде взяти у бібліотекаря підтвердження, щоб вас пустили до гуртожитку. Пізніше, я приставлю до вас куратора, одного зі старшокурсників. Він допоможе вам вчасно складати нормативи і не відстати від усієї групи, адже вам потрібний буде індивідуальний підхід. Зараз можете вирушати до гуртожитку свого факультету та заселятися. У цьому допоможе вам містер Фурт.
— Дякую. - прошепотіла я підводячись зі стільця і ​​прямуючи до дверей.
Всю дорогу до гуртожитку я обмірковувала своє дивне притяжіння до Ректора. Ні, правда! Інакше хіба це можна назвати? Я залипала на його очі, ловила кожне його слово, кожен жест, не могла відвести погляду від його губ. Наче якась мара, їй Богу!
Та й до того ж, я тут не для того, щоб закохуватися, мені потрібно приборкати свій Дар і навчитися ним користуватися.
Гуртожиток бойовиків знайшла дуже швидко. Важко не помітити на шпилі даху енергетичний меч. Саме такий символ позначав Бойового мага.

***

Увійшовши до гуртожитку, я завмерла на місці. Сумки з моїми речами ширяли в повітрі, на них пильно дивився комендант, містер Фурт, а на нього з захопленням дивився наш кучер Корс.
Поспостерігавши, як мої речі зникли на сходовому прольоті, кучер помітив мене.
— Маленька Місс, а ось і ви! Я тут цей... ваші речі...
— А як ви довідалися, куди нести сумки? - подивилася я на нього.
— Так... Ці ж... Вони за своїми речами приходили... Я почув, що списки вивісили, там і дізнався, на який факультет ви вступили, маленька Місс. - розгублено промовив Корс.
— Дякую, пане Корсе. - від щирого серця подякувала кучера і обняла його.
— Ну, що ви, маленька Місс. Мені не в тягар. - обійняв він мене у відповідь.
— Я сумуватиму за вами, Корсе.
— Ну, що ви, маленька Місс! Хіба вам буде коли нудьгувати? Навчання, нові знайомі... Не встигнете озирнутися, як пролетять кілька місяців, а там вже й канікули. Повернетеся додому і побачимось.
Я шмигнула носом і Корс відсторонившись, діставши з кишені носову хустку, витер з моєї щоки сльозинку.
— Не треба плакати, маленька Місс. Все буде добре. До того ж, тут ви будете вдалині від цієї відьми. - нагадав він про мачуху. — Тим паче, що ваш батько знову відбув у справах, і повернуться лише через кілька місяців.
— Ви маєте рацію, пане Корсе. - погодилася я з його доводами.
— Ну от і добре. Мені вже час повертатися додому, маленька Місс, самі знаєте, шлях не близький.
Я лише кивнула і ще раз обняла кучера.
Пан Корс працював у нас, скільки я себе пам'ятаю і завжди був добрий до мене. Коли батько довго був відсутній, саме до Корса я бігла зі своїми проблемами, якщо Ізі не могла допомогти. У дитинстві дуже любила слухати, як він розповідає різні історії, і хоч багато з них були вигаданими, це не змінило мого ставлення до чоловіка.