~2~

МЕЛАНІ  ГРЕЙС

Було вже три години пополудні, коли жінка, яка видала нам номерки, назвала номер Джейсона, 415.
Брат відчепив від себе Джессі, яка вчепилася в його руку і нила, як вона втомилася чекати, і пішов до кабінету, на який вказала жінка.
Він вийшов з кабінету хвилин за десять, але нічого нам не розповів, як би не просила його Джессі. За пів години покликали її.
Я залишилася стояти сама, тому що до Джейсона підійшов якийсь хлопець і вони відійшли.
— Вітання. - почулося зовсім поряд.
— Вітання! - озирнулася я на парочку, що привіталася зі мною.
Рудоволоса, невисока дівчина трималася за руки з високим усміхненим блондином.
— Я Кессі, а це мій наречений Пітер. Ти теж чекаєш на свою чергу? - запитала дівчина.
— Так. Ще трохи і моя черга. - відповіла я.
— У тебе який номер? - запитала вона.
– 421.
— О, а в мене 423. На який факультет ти вступаєш?
— Не знаю. У мене слабкий дар цілительства. - не стала говорити я правду, малознайомим людям.
– Оу! У мене теж. Пітер вступив ще минулого тижня, а я ось, тільки зараз наважилася.
— Ти не збиралася вчитися? - здивувалася я.
Та якби моя воля, я б ще місяць тому прибула до Академії і зайняла б чергу.
— Як я вже сказала, у мене слабкий дар. Я й зараз маю сумнів, що пройду. - зітхнула дівчина.
— Нормальний в тебе рівень. І ти обов'язково вступиш. Ось побачиш! - обійняв дівчину Пітер.
— А ти на кого вступив? - звернулася я до хлопця.
— На цілителя.
– Саме тому я й тут. - посміхнулася йому Кессі. — Батько Пітера володіє мережею лікарень по всій Імперії.
– Не бачу логіки. - вигнула я брову.
— Я єдиний син у сім'ї. Батько поставив умову, що я маю одружитися з цілителькою, яка закінчила Академію і отримала ліцензію Цілителя. Тільки тоді я стану спадкоємцем його бізнесу. А я люблю Кессі, і не хочу бути ні з ким іншим.
— Тепер зрозуміло. Думаю, що в тебе все вийде. - усміхнулася я підбадьорливо дівчині.
– Номер 421! - почула я своє число і поспішила до кабінету, де проводили співбесіду.

Але я потрапила не до кабінету, як очікувала, а до величезної зали. Тут не було ніяких меблів, за винятком одного столу в протилежному від дверей боці, що стояв на піднесенні, і до якого з обох боків спускалися сходи з перилами. За столом сиділо троє чоловіків, та одна жінка.
У залі було досить темно, незважаючи на величезні вікна від підлоги і до стелі, вздовж однієї зі стін. Але масивні колони, які стояли на відстані метру від вікон і тяглися вздовж, не дозволяли сонячному світлу заливати променями приміщення.
— І довго ви там стоятимете? - почула я незадоволений голос жінки з-за столу.
— Прошу вибачення! - схаменулась я і підійшла ближче до присутніх.
— Досить! - зупинив мене один із чоловіків. — Мелані Грейс, я так розумію?
— Так, це я. - підтвердила я і подивилася на чоловіка, що говорив.
Не молодий. Злегка повненький, і з дрібними зморшками біля очей. Хоча з мого місця було важко повністю розглянути присутніх, ще й у напівтемряві.
— Ви вказали в анкеті Дар цілительства. - продовжив чоловік.
— Так все вірно. - знову підтвердила я.
— А чому ви не вказали рівень Дару? - знову заговорила жінка.
— Тому, що я не знаю, який у мене рівень. - чесно зізналася я.
— Вас ніколи не перевіряли на Магомері? - у голосі жінки почулося глузування.
Ото ж скрупульозна баба. Ну здалося їй, що я не знаю свого рівня і чому. Але робити нічого, треба бути гранично чесною, якщо хочу вступити до Академії.
— Мачуха не дозволила, але я й не жадала цього.
— І дозвольте дізнатися, чому? - не відставала тітка.
— Мачуха хотіла відправити мене до Пансіону благородних дівчат, і завжди казала, що там мені магія не знадобиться. Вона хотіла якнайшвидше мене позбутися, видавши заміж.
— Ну, з мачухою зрозуміло. Багато жінок хочуть якнайшвидше видати заміж падчериць і скинути з себе обов'язки. Але чому ви самі не прагнули дізнатися свій рівень? - включився в розмову ще один чоловік.
— Тому що я не знаю про свій Дар, зовсім нічого. Лише те, що він схожий з цілительством.
— І як ви дійшли такої думки? - запитала шкідлива тітка.
— Я оживила мертвого лоша.
— І ви, звичайно, прирівняли це до Цілительства?
— Августо! - суворо глянув на неї повненький дядечко.
— Що Августо? Чому вона не асоціювала свій Дар із Некромантією? Вони теж оживляють померлих. Чому відразу цілительство? - забурчала тітка.
— Міс Грейс, прошу вибачте мою колегу, просто леді Августа Декан факультету Цілителей. - подивився на мене дядечко.
— Я не ображаюся на думку леді Августи, і розумію її сумніви. Але я можу відрізнити магію Смерті від магії Життя. Моє лоша не стало умертвієм, він живий і здоровий. Він мав зупинку серця, а я його просто вчасно запустила назад. Це точно не нікромантія.
– Дивно це чути від дівчини, яка не знає свого рівня. - вперше заговорив третій чоловік.
Він виглядав жахливо. Накачаний, зі шрамом на пів обличчя. Коротка стрижка та вольовий, похмурий погляд. З таким не посперечаєшся, одразу десь під парканом чи кущиком, прикопає, і поминай як звали.
— Ну, колеги! Давайте не лякатимемо дівчинку. Міс Грейс, Магістр Шепард не хотів вас образити, - звернувся повненький дядечко до мене. — Просто йому часто доводиться усувати справу рук Некромантів. Самі розумієте, робота ця не з легких, та й взагалі, не вдячна це взагалі справа.
— Давайте вже перейдемо до справи, і не мучитимо ні себе, ні дівчину. - підвищив голос чоловік, який цікавився чому я не прагнула дізнатися свій рівень Дару. — У нас за дверима, ще не одна сотня вступників, і їх усіх потрібно перевірити та розподілити.
— Так, ви маєте рацію Магістр Ніхор. - кивнув дядечко. — Приступайте.
— Дякую, Магістре Саварр!
О, нарешті я дізналася як звуть повненького дядечка, єдиного з присутніх, який прихильно до мене поставився.
Магістр Ніхор змахнув рукою, і переді мною матеріалізувався постамент зі сферою. А довкола сфери, у цьому самому постаменті, були невеликі круглі поглиблення. Для чого вони призначені, я й гадки не мала. Може це декор такий.