Пролог

— Ти впевнена, що це саме та дитина? - спитав привид, що знаходився за плечем Богині Блискавок. 
— Звісно впевнена! - відповіла та йому. 
— Але це ж дівчинка! 
— І що? - озирнулася богиня на привида. 
— Це непосильна ноша. Краще вибери того хлопчика, з рудим волоссям. 
— Ось він, точно поганий варіант! Ти забув, хто я? Той хлопчик виростить слабохарактерним, він не впорається не з моєю силою, ні тим більше з поставленим завданням. 
— Не знаю, не знаю. Але покласти на тендітні плечі дівчинки, таку небезпечну силу та місію, теж не варіант! 
— Вона впорається. Ніхто, крім неї, не зможе закрити портал у світ демонів. 
— Свого часу ми теж не змогли його закрити! - не вгамовувався привид. 
— Свого часу ми не знали, що наробили некроманти, перш ніж ми відрізали Нікрополіс від решти світу! А у цій дівчинці я бачу великий потенціал. 
— Все одно, я вважаю, що ця ноша не для жіночих плечей. 
— Колись давно, ви з Ураном обманом змусили прийняти мене цю саму ношу! – обурилася Богиня. 
— Ти народилася з цією силою! Вона завжди була у твоїй крові. 
— Те, що я виявилася нащадком одного з Титанів, не означало, що я носій сили! Ви мене не почули! А ні ти, а ні Уран! 
— А зараз ти не чуєш! А що, якщо ця дівчинка теж не захоче цієї сили? 
— Їй буде простіше. Сила буде підкорятися  їй з дитинства, і вона навчиться її контролювати. До того ж, я не передаю їй усю силу, а лише крихту. Вона не зможе стати Богинею. 
— Целус не схвалить твого рішення! 
— Схвалить. В нього немає вибору! І взагалі, я не розумію, чому ти проти! Ця дівчинка, нащадок нашої доньки Аріни, а отже, і наш нащадок! 
— Я просто хвилююся за дівчинку... 
– Не варто. Ми за нею доглядатимемо.

*** 

Сімнадцять років потому

МЕЛАНІ  ГРЕЙС
 

— Меланіііі! - почула я в своїй кімнаті пронизливий крик мачухи. — Зараз же йди сюди, негідниця! 
Покоївка Іза, якій було заборонено прислуговувати мені, за відсутності вдома батька, а за сумісництвом і подруга моєї покійної матінки, підскочила з ліжка. 
— От відьма! Що вже наговорили їй з самого ранку ці гадючинята, що вона так репетує? - обурилася Іза, маючи на увазі моїх зведених брата та сестру. 
Джейсон і Джессі були близнюками, і старше за мене всього на місяць. Мій батько одружився з їхньою матір'ю, овдовілій Баронесі, коли мені було п'ять. Він, звичайно, любив Джоанну, але більше дбав про мене, адже мені потрібна була мати, а він часто був відсутній удома по роботі. 
І не його вина, що Джоанна мене так і не полюбила. А лише вдавала, що добре до мене ставиться, та й то лише у присутності тата. Решту часу, коли глава сімейства був відсутній, я була ізгоєм і предметом для виплескування агресії. 
— Не знаю, коли я проходила повз їхні кімнати десять хвилин тому, вони ще спали! - повела я плечима. 
— Мелані! - знову покликала мачуха. 
— Іди швидше, а то не рівна година, вона сама сюди прибіжить, тоді точно тобі не переливки буде. - підштовхнула мене до дверей Ізі. 
Я вискочила з кімнати і швидко спустилася сходами на перший поверх. 
Мачуха стояла біля дверей, що вели до кабінету батька. 
— Ти що оглухла? Чому я повинна зривати голос лише тому, що ти така не спритна? 
— Вибачте матінко! Я була у ванній кімнаті і не відразу почула вас. - опустила я очі, приховуючи від мачухи своє роздратування. 
— Увійди до кабінету, у мене для тебе новини. 
Я увійшла до кабінету і стала біля одного з крісел, що стояли біля робочого столу батька. Джоанна обійшла стіл і сіла в батькове крісло. 
— За тиждень ти вирушаєш у пансіон Благородних дівчат. Я вже домовилася з подругою, вона директорка у цьому пансіоні. Збери свої речі. 
— Пансіон? Я хотіла вступати до Академії! - здивувалася я. 
— Ну яка Академія, Мелоні?! Щоб стати доброю дружиною, достатньо закінчити пансіон, де тебе навчать, як бути справжньою леді. - посміхнулася мачуха. 
— Але я й так леді! У нас з Джессі з дитинства були найкращі вчителі. Ви ж знаєте, я вмію і танцювати, і музикувати, добре знаю етикет та кілька мов! 
— Так, це справді так! Але гарна дружина, повинна бути ще й поступливою. 
— Яка дружина? Я не збираюсь поки, що виходити заміж. Та в мене й шанувальників немає! 
— О, про це не турбуйся. Наш сусід уже попросив твоєї руки, але йому потрібна дружина, яка слухатиметься у всьому. Я сказала йому, що ти вийдеш за нього, як закінчиш пансіон. 
— Колін Хопкінс? Колін попросив моєї руки і ви погодилися? 
— Так. Але як уже сказала, я вибила тобі відстрочку. Не хочу, щоб ти зганьбила нас. 
— Але Колін вдівець і має двох маленьких дітей! Не думаю, що я йому підходжу. До того ж йому подобається Джессі. 
— Я його переконала, що ти підходяща пара для нього і любиш дітей. А Джессі ще надто молода для заміжжя. 
— Джессі старша за мене на місяць. 
— І що? Їй треба здобути освіту. До того ж моя донька не вийде за якогось там Барона.

Мене виставили з кабінету і я, не стримавши сліз, побігла до своєї кімнати, де впала на груди Ізі. 
— От зміюка! - вигукнула жінка. — Ні, ну ви тільки подивіться, чого надумала! Барон не пара для її дочки! Давно сама була Баронесою? А ти не реви! Не реви, я тобі кажу! 
— Я не реву! - обурилася я, витираючи носа рукою. 
— От і не реви! 
— Не реву! 
— Ще не все втрачено! Я ось впевнена, що твій батько нічого про це не знає. А коли дізнається, то цього не допустить. Ні пансіону, ні тим більше цього заміжжя! 
— Тато повернеться за два тижні, а в пансіон я вирушаю вже за тиждень. 
— Нічого. Ми щось придумаємо. 
Але вигадувати нічого не довелося. Наступного дня, близько обіду, я поверталася зі стайні, де доглядала новонароджене лоша, і почула рідний голос, що лунав з кабінету. 
— Поклич дітей, люба! 
Я вдерлася до кабінету, мало не збивши при цьому мачуху. 
— Татусю, ти повернувся! 
— Мел! Доню! - батько підвівся з крісла і обійшовши стіл, підхопив мене, що влетіла в його обійми. 
— Я так скучила! Я думала, ти повернешся за два тижні! 
— Закінчив справи раніше. Все вирішилося набагато швидше і сприятливіше, ніж я очікував. І ось я вдома! 
Через кілька хвилин, до кабінету увійшли Джейсон та Джессі. Джоанна не любила, коли я залишалася наодинці з татом. Напевно боялася, щоб я не розповіла йому, як насправді все вдома за його відсутності. 
— Всі у зборі, чудово! - тато випустив мене з обіймів. — І так, на порядку денному, ваше навчання. Джейсон, як і планувалося, спробує вступити до Академії магії. Дівчатка ж, вже наступного тижня, вирушать до пансіону Благородних дівчат. 
– Що? - заволала Джессі. 
– Що? - вторила їй Джоанна. — Любий, ми говорили тільки про Мелані! Джессі планує вступати до Академії з братом! 
— Люба, я тебе чудово чув! Але, або вони разом вирушають у пансіон, або туди ніхто не їде. До того ж, не тільки Джейсон та Джессі, планували вступати до Академії, а й Мелані також. Це її мрія, і хто ми такі, щоб цю мрію ламати!