33 Глава

АРАТОРН

Араторн почував себе винним після того, що сказав Татії вранці. Тепер він боявся подивитися їй у вічі, тому дочекавшись коли настане ніч, він прийшов у її покої, попередньо накинувши заклинання невидимості. 

Він стояв і дивився на Татію, ніби намагався запам'ятати кожну рисочку її обличчя, кожен жест чи рух. Дивився як тремтять її вії, в неспокійному сні. 

Дівчина погано спала. Постійно крутилась у ліжку і часто прокидалася. Одного разу вона піднялася з ліжка і обійшла всю кімнату, немов когось шукала, але потім знову лягла, тихо прошепотівши: 

— Чому ти мене мучиш, Араторне? 

Більше Татія не прокидалася. 

Постоявши ще трохи, Араторн повернувся до своїх покоїв. 

Вранці, коли всі учасники відбору зібралися у малій залі, Араторн помітив відсутність Татії та Раналлі. Невже щось трапилося? Він уже хотів вирушити на пошуки, але за пару хвилин до початку випробування, дівчина увійшла до зали, а за нею і розпорядниця. 

Араторн не особливо стежив за перебігом випробування інших учасниць, поки кулю не взяла до рук Татія. Він ніби читав її емоції: замішання, переляк, нерозуміння, рішучість, тривога. А куля набула темно-синього кольору, в якому почали зароджуватися спалахи блискавок. 

Треба щось робити. Зупинити випробування, поки Аранель не зрозумів хто перед ним. Не витримавши, він підійшов до розпорядників відбору і почав вимагати зупинити випробування для Татії. 

Коли ілюзія була розвіяна і дівчина повернулася в реальність, то дивилася не розуміючи, наче питаючи, що сталося. Але було вже пізно, випробування перервано, і пройдено, адже куля з прозорого стала синьою. 

Дівчатам дозволялося залишити зал після проходження випробування, і Татія скориставшись цим, покинула приміщення. Араторн такого привілею не мав, як решта жонихів. Йому довелося чекати закінчення випробування, і поки остання наречена не покинула залу. 

Він хотів одразу вирушити до Татії, але не знав, що їй сказати. Як вибачитись за свої слова. Але все пішло не так, як йому хотілося. Він почув поклик Целуса, і подався до кабінету, щоб залишитися насамоті. 

Але варто було переступити поріг, як у повітрі спалахнув знак магічної пошти, а потім йому в руки впав сувій. Швидко прочитавши написане, Араторн навіть не встиг осмислити те, що прочитав, як сувій спалахнув синім полум'ям і обсипався попелом біля його ніг. 

Целус нагадував про те, що час закінчується, і він не сміє відступити, якщо хоче врятувати своє королівство. Але як боляче розуміти, що в нього немає вибору. Та й лист від старого бога лише підтверджував, що сила Татії зростає. Якщо дівчина не прийме її, то загине. Це змушувало Араторна діяти. Нехай вони не будуть разом, але вона буде жива. Більшого йому й не треба. 

Щоб хоч якось відволіктися, він подався до бібліотеки, до закритого архіву Арателли. Він обіцяв Квілу, пошукати відомості про прокляття племені перекрутів, адже у того виникли підозри щодо гірської кішки Татії. І знайшов. 

В одному з сувоїв, був опис прокляття перекрутей. Текст більше скидався на легенду, але й легенди звідкись беруть свій початок. Тут навіть говорилося, що прокляття може зняти перший поцілунок народженого бога. І лише з одного перевертня. Якщо Татія набуде сили і стане богинею, чи вважатиметься вона народженим богом? 

Повернувшись до кабінету, він викликав до себе Квіла, і переказав йому зміст легенди про перекрутів. Що робити з цими знаннями, вирішувати перевертню та Татії. 

Залишившись на самоті, Араторн думав про свої подальші дії. Як змусити Татію прийняти силу і щоб вона простила потім його, після всього. Чи подивиться вона колись на нього? Чи зрозуміє його вчинки? І як йому самому себе потім вести? Адже серцю не накажеш! А воно вже зараз розривається на частини.

ТАНЯ

Учасницям відбору дозволили піти із зали, після проходження випробування ілюзій, що я й зробила. Я відчувала себе пригніченою, наче те, що відбувалося, було реальністю. 

Минувши коридор, що веде до малої зали, я раптом оступилася. На рівному місці. Каблук виявився зламаним. Ось непруха. 

Якось дошкандибавши до крила наречених, я підійшла до дверей у свої покої і взялася за ручку. Та, заскреготавши, залишилася у мене в руці. Та що ж за день сьогодні такий? З самого ранку мені не щастить. Ще й кінчики пальців поколює, наче мене вдарило струмом. 

Я постукала у двері і мені відчинила Лейла. 

— Татіє, та на тобі обличчя нема! - вигукнула дівчина, впускаючи мене в покої. 

— Просто день не задався з самого ранку. - відповіла їй втомлено. — І хочеться спати. 

— Набрати ванну? - спитала Лейра, що протирала пил. 

— Буду тобі вдячна. 

— А я поки що збігаю на кухню і принесу тобі сніданок та чай. – підхопила Лейла. — А потім зможеш відпочити. 

Набравши ванну, Лейра допомогла мені роздягнутися і залізти у воду, наказавши покликати її, коли я помиюся. Але я заснула прямо у ванній кімнаті, що не пройшло без наслідків. Я мало не потонула. Точніше потонула, але Лейра вчасно зайшла у ванну кімнату і покликавши на допомогу, мене відкачали. 

— Не розумію, що з тобою відбувається? - схопившись за голову, голосила Лейла, після того як пішов королевський цілитель. — Ти сьогодні двічі мало не вмерла! 

— Якби ж я сама розуміла! - слабо відгукнулася я. 

Я, звичайно, пам'ятала, що казав мені Уран. Щодо того, що сила почне мене вбивати, якщо я не прийму її. Але як же мені не хотілося в це вірити. 

Як, утім, і вмирати. Однієї смерті з мене вистачило. Боже, як давно це було! Пройшов лише місяць, а здається, що ціле життя. І якщо це воно, то як мені бути? Адже ставати богинею мені не хочеться. Я банально боюсь. У мене немає надійного плеча, на яке я змогла б спертися. Нема родини, немає рідних. 

Ще й Араторн зник. Ні, я його звичайно сьогодні бачила на випробуванні, але це не те. Невже він образився на мої слова? Але як, як я зможу одружитися з одним, ще й не коханим, а потім виїхати з іншим на край світу? Це не за сумлінням. Та й принципи ще ніхто не скасовував. Потрібно щось вигадати, щоб і богинею не стати, і не померти. А ще не стати дружиною Аранеля.