32 Глава

ТАНЯ

Увечері, після прогулянки садом, разом з Дженні і Лейлою, я сиділа в кріслі і читала Історію Тедоса, коли в двері постукали. Пані Раналлі вшанувала мене своїм візитом. 

— Люба, — звернулася вона до Лейри, яка відчинила двері. — Організуй нам із лурою Татією чай. 

Лейра кинула питливий погляд на мене, і після того, як я кивнула, вирушила виконувати наказ, або прохання, наглядачки відбору. 

— Чи можу я поцікавитися, що привело вас до мене, пані Раналлі, в такий пізній час? - запитала, коли ми залишилися вдвох. 

— Я дещо дізналася про той знак, що ви отримали в лабіринті. - вона сіла на диван, навіть не дочекавшись моєї пропозиції. Нехай. 

— І що ви дізналися? 

— Я розмовляла з паном Дарликом, він розповів мені, що Король визначився із фаворитками відбору. 

— Так-так, пам'ятаю! Три дівчини у фіналі, і лише одна стане його дружиною. - перебила я жінку. 

— Так. Але король увійшов у лабіринт із п'ятьма стрічками, білого кольору із золотою печаткою. 

— Печатками? 

— На кожній стрічці своя печатка. Все залежить від Дому. 

— Я думала, що на стрічках зображено герб роду! - здивувалася я. 

— Так і є. Але в деяких випадках він називається печаткою. Стрічки не виняток. Так ось, п'ять стрічок із печаткою короля та п'ять дівчат, які отримали знак у лабіринті. Ви і ще четверо. 

— Я не… 

— Це з'явилося біля арки, коли ви вийшли з лабіринту. - Раналлі простягла мені дві частини медальки, які я залишила там біля фонтану, в лабіринті. 

— Я виявила їх, коли всі наречені повернулися до палацу. Ви були останньою, хто покинув лабіринт. 

— І що вони означають? 

— Як і всі інші стрічки, які залишили жонихи у лабіринті, королівські теж мали потрапити до дівчат, але вони отримали замість стрічок такі знаки. І тільки ви одна, отримали ще й чорну зі сріблом. А як мені відомо, Його Сяйство увійшов до лабіринту з однією чорною стрічкою. 

— Але Араторн не робив мені пропозиції до проходження лабіринту. А як я зрозуміла, стрічки потрапили до тих наречених, яким було зроблено пропозицію вийти заміж. 

— Так і є. Але ж і король, нікому не робив пропозицію. Лабіринт останній раз з'являвся так давно, що ніхто не знає і не пам'ятає, які правила він несе. Знаю лише одне, він зав'язаний на королівській крові. Думаю, через ці знаки, – Раналлі кивнула на медальку. — Боги вказують королівській родині, яка дівчина їм найбільше підходить. До того ж, усі дівчата, які отримали знак короля, не можуть зробити свій вибір на користь іншого нареченого, доки сам Король не визначиться. 

— Це як? 

— А ось так! Сьогодні вранці у всіх дівчат з таким знаком всі стрічки від інших претендентів перетворилися на попіл. 

— Але ж мій знак, чорний із сріблом, він цілий. Самі подивіться! – я дістала зі скриньки чорну медальку. — І чому біла, у мене зламалася? 

— Я маю лише одне пояснення. Як дружина, ти підходиш обом братам. Але оскільки королівський знак розламався, то найвідповіднішою кандидатурою за дружину, ти більше підходиш Його Сяйству. 

Я здивовано глянула на Раналлі. Вона перейшла на ти. І я не могла зрозуміти, зроблено це ненароком, чи спеціально?! 

— Не дивися на мене так! Так, я не назвала тебе лурою як належить, але ж у нас і ситуація інша. 

— Про що ви? 

— Можливо, ми й не станемо з тобою подругами, але я не бажаю тобі зла Татія. 

— Добре. А чи можна поставити вам запитання? Тільки прошу відповісти на нього чесно. 

— Запитуй. 

— У першу нашу зустріч між нами виник конфлікт через колір мого волосся. Потім ви наче не помічали мене. Потім робите мене своєю помічницею перед полюванням, і ось зараз самі прийшли до мене… Що змінилося? 

— Я розпорядниця відбору, ось уже четвертий рік. Знаєш скільки я побачила дівчат, що зарвалися, за три попередні відбори?! Мені доводилося одразу ставити їх на місце. І тебе б поставила, не сумнівайся! Але за тебе заступився брат короля. І дивився він на тебе так, як ніколи і не на кого. Потім я вирішила придивитися до тебе. А коли ти вибрала кобилу Його Сяйства, і він при всіх оголосив, що дарує її тобі... Араторн закоханий у тебе по вуха. А я бажаю йому лише щастя. 

— Але чому? Я чула, що свого часу, мати Араторна та короля, обійшла вас у відборі і стала королевою. Хоча це місце по праву мали займати ви! 

— Так, це так. Але з'явилося пророцтво, що вказує на Варселлу. Нібито вона подарує Елателеві Істинного Короля, який зупинить велике зло. Ми були подругами, і я знала, кому належало її серце. Почуття були взаємними, але хіба попреш проти короля? Їй довелося стати королевою, але Арабіса вона любить і досі. 

—Арабіса? 

— Покійний брат колишнього короля і дядько нинішнього. Він, як і Араторн, був темним. Та все королівство знало, що Арабіс і Варселла хотіли одружитися. Але сталося те, що сталося. Я ніколи не тримала зла на Варселлу, чудово розуміючи, як це жити з нелюбимим і ділити з ним ложе. Араторн дуже схожий на Арабіса. Але воно не дивно, Арабіс любив хлопчика, як свого сина. Саме він і виховував Араторна, тоді як король балував і потурав усім забаганкам Аранеля. Він виростив з нього свою подобу, нікчемою що не розуміє у державних справах і плював на свій народ. 

— Ого! Ви так відкрито про це кажете... 

— Мені нема чого боятися. Я кажу правду. І хоч я зневажаю Аранеля, я вірна піддана королівства. 

Ми побалакали з Раналлі ще трохи. Випили по кілька чашок чаю, і розпрощалися майже опівночі. Виявилося, що не така вона вже й погана жінка. Хоч спочатку і здавалася мені пихатою і зарозумілою ельфійкою. 

А ще, вона на прощання сказала: 

— Не бійся завтрашнього випробування. Ілюзію, в яку ти потрапиш, ніхто не побачить. Та й випробування це не на вірність королеві, а на відданість короні. Результат випробування буде залежати від того, який колір прийме артефакт. І нехай помилують боги ту, у якої буде чорний.

Вранці я прокинулася, і зрозуміла, що не виспалася. Вночі кілька разів прокидалася, від того, що мені марилася чиясь присутність. Але коли розплющувала очі, нікого в кімнаті не було.