29 Глава

ТАНЯ

Один із стражників вивів мене з в'язниці, де нас чекав Ульвен.

— Далі я сам проведу, луру Татію. - сказав дроу і підставив мені лікоть, за який я відразу вхопилася. — Як ти?

— Зі мною все добре, дякую. Як Араторн?

— Вже підвівся і розвинув бурхливу діяльність. Він був дуже злий за твій арешт.

— Я хочу його побачити. Де він?

— Нині не найкращий момент. Тобі потрібно відпочити, привести себе до ладу, поїсти нормально врешті-решт.

— Ульвен, де він? - насторожилася я.

— Допитує Десну. Але я тобі нічого не казав! – запитав чоловік.

— Добре. Я тебе не видам. - усміхнулася я. — Коли він звільниться?

— Не знаю. Але думаю, щойно я повідомлю йому, що тебе звільнили з-під арешту, то одразу примчить до тебе. Не хвилюйся.

— Добре не буду. Дякую, Ульвен! За все.

— Не варто мені дякувати. Ми прийшли, от і ваші покої, лура Татія.

Я увійшла до покоїв і на мене накинулися з жаркими і міцними обіймами. Лейра і Лейла обійняли з двох боків, а Джіні навіть стала на задні лапи і дотягнувшись до мого обличчя, лизнула в щоку, показуючи, що теж сумувала.

— Як же я рада вас бачити, мої дорогі! - я не втрималася і поцілувала дівчат у щічки, а кішку потріпала по загривку.

— А ми як скучили! - схлипнула Лейла. — Ти навіть не уявляєш, що тут діялося. Перерили всі речі, у всіх кімнатах, шукаючи отруту, якою отруїли лурда Араторна.

— Я дивлюся вам весело було без мене! - усміхнулася, киваючи на вітальню, де стояв новий диван і крісла.

— Їх порізали. Лурд Гварет, як побачив, розпорядився замінити на нові. А біля дверей поставив своїх людей, щоб більше ніхто не наважився без його присутності проводити обшук. – пояснила Лейра.

— Вранці ти нічого не розповіла! - докірливо подивилася я на дівчину.

— Не хотіла тебе засмучувати. Та й часу було мало, щоб витрачати його на порожню балаканину.

Пролунав стукіт у двері і Лейла поспішила відкрити її. Я думала, що це Араторн, але ні, на прозі стояла зібрана для від'їзду Елора, і один із наречених із відбору. Здається, лурд Андор Фарлік, якщо не помиляюсь.

— Добрий вечір! - привіталася я, але мене відразу ж схопили в міцні обійми.

— Я так хвилювалася! Так хвилювалася! Звістка, що тебе заарештували за отруєння його Сяйства, облетіла весь палац. Але я не вірила. - залопотіла дівчина.

— Ти їдеш? - запитала, трохи відсторонюючись.

— Так. Через місяць я виходжу заміж за п'ятого принца Лазарунського, Франциска Андора Фарлоо. Познайомся, це мій наречений. - дівчина вказала рукою на молодого чоловіка. — Франциску, це моя подруга Татія!

— Ваша високість! - я присіла в реверансі, невиразно пригадуючи, що дівчата попереджали про присутність на відборі, принца з сусіднього королівства.

— Луро Татія! Радий, що з вас зняли підозри та звинувачення. Ви дуже гарна дівчина. Я помітив вас ще першого дня відбору. Шкода, що нам не вдалося поспілкуватися ближче, і без усієї цієї мішури та правил відбору.

— Мені теж шкода, лурде Франциску! - схилила я в повазі голову.

Це треба тільки подумати про таке, моя подруга виходить заміж за самого принца. Він звичайно, не такий красень як Араторн, але теж гарний.

— Я не могла поїхати і не попрощатися з тобою. І ми з Франциском запрошуємо тебе на нашу весільну церемонію. Ханан та Мойра, теж запрошені. Мені вас не вистачатиме. Офіційне запрошення обов'язково надішлемо пізніше.

— Я така рада за тебе! - обійняла я дівчину. — І ти обов'язково мусиш мені все розповісти при зустрічі, як відхопила такого нареченого.

Принц лише посміхнувся.

— Ваша Високість, я дивлюся, ви вже нас покидаєте?! - на порозі стояв Араторн.

— Ваше Сяйство! – кивнув темному, принц. — Лура Татія вільна, і ми з Елорою не бачимо сенсу залишатися тут. На нас чекає довгий шлях. А ще треба заїхати до батьків Елори, і попередити їх про весілля. Сподіваюся Араторне, ти вшануєш нас своєю присутністю на церемонії?

— Обов'язково! Франциск, пообіцяй, що зробиш Елору щасливою! Тому що, якщо вона буде нещасливою, лура Татія сумуватиме і хвилюватиметься. А я не люблю коли вона сумує. - серйозно сказав темний.

— Ображаєш, Араторне! Елора не просто наречена з відбору, вона моя пара. – навіть не думав ображатись принц.

Після того як подруга з нареченим поїхали, я нарешті прийняла ванну, переодяглася, і зараз сиділа на дивані в обіймах коханого, а він годував мене полуницею, поки Лейла та Лейра накривали на стіл.

— Ти пішла на великий ризик, коли застосувала силу, щоб мене врятувати! – тихо сказав Араторн.

— А хіба я мала вибір?

— Вибір є завжди!

— Не в цьому випадку. Якби я не зробила цього, то ми зараз не сиділи б ось так! І ти не годував би мене полуницею.

— Аранель міг вирахувати тебе по сплеску сили.

— Мені начхати! Ти єдина рідна мені людина у цьому світі, я не могла тебе втратити.

— Не єдиний. Є ще Целус!

— Уран, єдиний рідний бог у цьому світі. А ти чоловік, якого я не хочу втрачати.

Араторн якось сумно посміхнувся, але не став сперечатися. А я не стала акцентуватись на цьому.

— Що з Десною? - змінила я тему.

— Взята під арешт. Я хотів відправити її до в'язниці, але її батько не останній чоловік у королівстві. Він поклопотав. Десні заборонено залишати свої покої до суду. Як і відклали допит дізнавачів. Але перші свідчення все ж таки вдалося отримати. Її служниця зізналася, що її пані наказала роздобути отруту, яку виявили в моєму організмі, і в пляшці з алкоголем, яку я пив того вечора. З відбору Десна вилітає автоматично, і більше тебе не діставатиме.

— Та я вже якось звикла до її нападів. Вона звичайно, стерво ще та, але щоб піти на такий крок і отруїти того, кого перед усіма називала своїм нареченим? Це потрібно бути повною ідіоткою!

— Хто знає, що її штовхнуло на цей вчинок? Коли дізнавачі зможуть допитати її, тоді і з'ясуємо.

— Як ти себе почуваєш? - заглянула я темному в очі, вивертаючись в його обіймах.