27 Глава

ТАНЯ
Дні летіли, закінчувався третій тиждень відбору. Нас залишилося сорок п'ять наречених, і чотирьом дістанеться непоганий приз. А саме, як роз'яснила нам пані Раналлі, свобода та грошова винагорода. Саме цим чотирьом щасливицям, не потрібно буде виходити заміж і вони зможуть повернутися додому з гарним посагом.
 

Як би я хотіла, бути однією з них. Я розумію, що Араторн пообіцяв одружитися зі мною, якщо я дійду до півфіналу, але все ж таки не хотілося ризикувати.
З Араторном в останні дні ми майже не бачилися. Намітився прогрес у пошуках зниклих дівчат, і весь свій час він проводив занурений у роботу.
 

Король у свою чергу, не залишав спроб зблизитися зі мною. Ось і цього вечора, я маю йти з ним на індивідуальне побачення.
Лейла і Лейра, допомогли одягнутися, зробили нехитру зачіску і освятивши божественним жестом, провели в сад, де на мене вже чекав король.
Я підійшла до альтанки і присіла перед Аранелем у реверансі.
— Я радий, що ви не відмовилися від побачення зі мною, луро Татія. – посміхнувся король.
— Я поки що учасниця відбору, і не маю права відмовити одному з учасників наречених. Такими є правила відбору. - завуальовано натякнула, що не особливо і рвалася на це побачення.
Король показав мені на стілець за столом, і я сіла. Він сам налив мені вина, а слуга наповнив мою тарілку їжею, до якої я не поспішала торкатися. Якщо чесно, то апетиту не було, від слова зовсім. Не в такій компанії.
— Я хотів запропонувати вам угоду, Луро Татія. - Заговорив король, прожувавши якийсь салат.
— Угоду? - здивувалася я. — Про що ви, Ваша Величність?
— Ви гарна, розумна дівчина. До того ж чиста не лише тілом, а й як мені вдалося зрозуміти, душею. Я вже чотири роки беру участь у відборах, і ще жодного разу не зустрічав таких, як ви. Ви мені подобаєтеся. У моїх силах зробити так, щоб ви опинилися серед тих дівчат, які отримають свободу після відбору, та щедру винагороду. Адже наскільки я зрозумів, ви не горите бажанням виходити заміж за того, хто вибере вас, а не ви його.
— Саме так. Я вважаю, що виходити заміж і створювати сім'ю, треба за коханням. Але я не розумію до чого ви хилите, Ваша Величність? До чого тут угода? І в чому вона полягає?
— Все дуже просто, луро Татія. Ви стаєте моєю фавориткою, а я в свою чергу зроблю так, що Араторн не одружиться ні цього року, ні наступні, поки ви належите мені. Коли настане час, ви вийдете заміж за мого брата. Це буде моїм подарунком за проведені ночі зі мною.
— Це підло з вашого боку, Ваша Величність, чинити так із братом і пропонувати мені таке. Моїм першим чоловіком стане чоловік і ніяк інакше.
— Це ваша відповідь? Ви відмовляєте мені, луро Татія?
— Так, Ваша Величність, я відмовляюся бути вашою фавориткою. Це моя остаточна відповідь.
— Що ж, ваша справа. Ось тільки, як би вам не довелося пошкодувати про свою відмову. Життя непередбачуване. - Аранель відпив вина з кубка. — Можете бути вільна, лура Татія. Не смію вас більше затримувати.
Двічі повторювати мені не треба. Я підвелася, присіла в реверансі перед королем, і поспішила до своїх покоїв.
У вітальні на мене чекав Араторн.
— Як все пройшло? – поцікавився він, побачивши мій не зовсім райдужний настрій.
— Не дуже. Знаєш, що він мені запропонував? Стати його фавориткою на невизначений термін, а натомість, він не дозволить тобі одружитися з іншою. А потім, як подарунок за надані послуги, я вийду заміж за тебе.
— Він здогадався, що ми не такі чужі, як показуємо. Це погано.
— Навіть не знаю, що тобі відповісти! Я дуже зла на короля, а ще по-звірячому голодна.
— Він що навіть не нагодував тебе? – здивувався Араторн.
— Чому ж, стіл був накритий, але мені шматок у горло не поліз, у такій компанії.
— Значить, будемо тебе годувати.
Араторн відправив дівчат на кухню, щоб організували нам вечерю.
Через пів години, ми їли смачну їжу та пили солодке вино, обговорюючи наступне тестування відбору.
Потім щось сталося. Араторн закашлявся, наче подавився вином, кидаючи келих на підлогу. Він зблід, почав розстібати гудзики на сорочці, а з рота з'явилася біла піна.
— Араторн? - підскочила я до нього. — Хто-небудь! Допоможіть!
На мої крики прибігли дівчата, і Гварет з вартою.
— Будь ласка допоможіть! - кричала я на них, тримаючи голову Араторна на своїх колінах, після того як він упав.
— Що сталося? - спитав суворо Гварет.
— Я не знаю! - сльози покотилися по щоках. — Ми вечеряли. Пили вино. А потім він ніби поперхнувся. Почав кашляти та задихатися. Я почала кликати на допомогу. Що з ним, Гварет?
Чоловік присів навпочіпки і прочинивши повіки Араторна, глянув на його очі. Потім притис два пальці до яремної вени.
— Отруєння. Швидше за все отрута була в його келиху. - виніс вердикт він.
— Отруїли? Але хто? - розгубилася я.
— З'ясуємо. Обов'язково з'ясуємо, луро Татія! – пообіцяв чоловік. — Але спершу треба йому допомогти.
Араторна забрали в його покої, в які мене не пустили, а відправили до себе.
Хвилини розтягувалися в години, а повідомлень не було. Я неодноразово відправляла дівчат, дізнатися про стан темного, але вони поверталися ні з чим.
А зранку до мене прийшла королівська варта.
— Луро Татія, ви заарештовані за підозрою у замаху на Його Сяйство Араторна! – приголомшив мене один із вартових.
— Що? – я позадкувала від чоловіка. — Але ж це не я! Навіщо мені вбивати Араторна?
— Це з'ясують дізнавачі.
Мене відвели до в'язниці під палацом. У камері було темно, сиро та неприємно пахло. Якщо застояний запах тіл та спорожнень, може бути неприємним.
Мене мало не знудило. Добре, що відучора я нічого не їла.
— Я можу поговорити з командувачем Гваретом чи Ульвеном? – обернулася я до стражника, який зачинив за моєю спиною гратчасті двері.
— Не дозволяється! – відповів стражник.
— Але хоч дізнатися про стан Араторна, я можу?
— Не дозволяється! - почула ту ж відповідь, а потім стражник пішов, залишивши мене одну зі своїми думками та переживаннями.
Як таке могло статися? Хто міг отруїти Араторна?
Їжу принесли Лейла та Лейра, а в них я була певна. Вони не отруїли б ні мене, ні тим більше Араторна. Вино приніс Араторн і відкривав його при мені.
Хтось отруїв їжу на кухні? Але ми їли одне й те саме, і насипали із спільних страв. Тоді і я отруїлася б. Вино я теж пила.
Тоді чому мене звинувачують? Де докази, що отруїла я? Адже мене навіть не допитали. А як же слідство? Чи ніхто не розслідуватиме замах на Араторна? Комусь вигідно звинуватити мене. Але ж кому?
У камері я просиділа цілий день, але до мене ніхто так і не прийшов. Навіть їжу не приносили. Запитати про стан Араторна, було ні в кого.
Якщо мене не відпустять за дві ночі, то з відбору я вилітую автоматично. Як, зрештою, і сам Араторн.
Боже, сподіваюся, він не помре.