23 Глава

АРАНЭЛЬ

— Вільний! – відіслав Аранель свого камердинера, після того як той допоміг переодягнутися Королеві. — Чи вдалося дізнатися хто вона? – звернувся він до того, хто ховався в ніші. 

— Не зовсім… — почулася відповідь. 

— Як це не зовсім? 

— Його зарано знищили. 

— Ти хочеш сказати, що ті витрати і жертви, на які я пішов, щоб доставити цю тварюку в бестіарій, були марними? – почав закипати король. 

— Я з самого початку Вас попереджав, що це погана затія. Цей Ліч був надто некерований та сильний. Ні, я звичайно впорався б з ним, але він був надто голодний. Я відчув його замішання, коли він перемістився на третій рівень, де його і знищив Ваш брат, але… 

— Яке замішання, Ашер? – крикнув король. 

— Він наче когось відчув, але не знайшов. 

— Передостання група і група перед нею на той час перебували на четвертому рівні. Третій був порожній. Якого дідька він взагалі перебрався на третій? - вже не на жарт розлютився Аранель. 

Пішов другий тиждень відбору, а він так і не знає імені цього дівчиська з пророцтва. 

— Він і не мав залишати четвертого. Але я ж говорю, він щось чи когось відчув. Я гадаю, що це була вона. 

— Блискавична? – скинув брову король. 

— Так, мій королю! До того ж ваш брат і його загін повернулися не одні, з ними була його протеже. А як мені відомо, Араторн не спускався на четвертий рівень. Як, зрештою, і його люди. 

— Татія!... Тоді чому він вибрав іншу групу дівчат? У його групі була одна з тих, кому я поставив твою мітку, і Десна, дочка мого радника. 

— Можливо, я помиляюся, і ця Татія… Ваш брат може відчувати за неї відповідальність, адже саме він привів її на відбір. А можливо... це його гра... 

— Гра? Кинь, Ашере! Араторн настільки дурний, що навіть не здогадався, хто його намагається вбити і чому. А тут таке. Навіщо йому ховати дівчину від мене, знаючи що тільки мій шлюб із нею, зможе врятувати його таке улюблене королівство? 

— Ви даремно вважаєте його дурним, мій королю! Хтось, але ваш брат не дурний. 

— Все одно не бачу причин, щоб він приховував від мене блискавичну. 

— Можливо, він закохався? 

— Ха-ха-ха! Закохався? Араторн? Нічого абсурднішого я не чув. А навіть якщо й так, то жодна дівчина не гляне на темного, якщо є Я! А тепер досить балачок, мені треба йти на побачення з нареченими. До речі, я запросив усіх п'ятьох. А ти займися справою, і придумай вже дієвий план, як знайти блискавичну! 

— Слухаюсь, мій королю! 

Аранель усміхнувся. Йому подобалося, коли до нього зверталися Мій Король. Ці слова підтверджували, що трон належить йому з права народження світлим ельфом. Як і казав батько. 

Пролунав стукіт у двері і в покої короля увійшов лакей. 

— Мій король, її Величність королева Версалла, бажає вас бачити. – схилився у поклоні лакей. 

— Передай моїй матінці, що, можливо, я виділю для неї час завтра. Зараз я не маю часу. 

— Але, мій королю… — почав був лакей, але Аранель змусив його замовкнути помахом руки. 

— Я сказав, коли матиму час. Пішов геть! 

Коли лакей зник геть з очей, король подався до саду, де мало пройти перше побачення.

ТАНЯ

Через дві години після випробування в бестіарії, мені принесли чотири картки із запрошенням на побачення о сьомій вечора. Три картки були бронзового кольору і одна золота. Серце неприємно кольнуло в поганому передчутті. 

Я навіть не почала відкривати золоту, щоб зрозуміти хто саме мене запросив. Ось жодної секунди не сумнівалася, що серед цих чотирьох претендентів, буде король. Його явно зачепила моя відмова полапати мої груди! І щось підказувало, що це побачення буде таким же вульгарним, як і думки вінценосного ельфа. 

Чомусь я думала, що Араторн запросить мене сьогодні на побачення. Але срібної картки серед моїх не спостерігалося. Невже не знає, що там буде його брат? Чи це ще один прийом, щоб відвести від мене підозри короля? 

Питання, питання, питання… лише питання! Але робити нічого. Потрібно йти на побачення. 

Лейла і Лейра, взяли мене в оборот для перетворення, рівно о третій годині після полудня. У ванній вони мене купали в запашній воді, натирали різними маслами та кремами. Потім фарбували, робили зачіску та одягали. До призначеної години я виглядала нехай не як королева, а як принцеса точно. Ось тільки почувала себе втомленою, пригніченою і розбитою після всіх їхніх процедур. І ось питається, воно мені треба? 

— Треба! - голосно запевнила мене Лейра, вириваючи з роздумів. 

— Я, що це спитала в голос? - скривилася я. 

— Ага. – підтвердила Лейла. 

— Нехай ти не бажаєш блищати перед королем, але там будуть і інші наречені. А вони, я скажу, не останні лурди в королівстві. Тобі треба справити враження саме на них, а не на короля. - з виглядом знавця, промовила Лейра. 

— І навіщо це мені? 

— Саме ці лурди, підтримують його сяйство Араторна. – пояснила Лейла. — Усі вони не підтримують короля, але змушені йому підкорятися. Твоє завдання, не вдарити обличчям у бруд. І якщо дійдеш до фіналу, тобі будуть потрібні сильні союзники, щоб не стати дружиною Аранеля. 

— Мурррр! - об поділ сукні потерлася Джинні. 

— Ти теж з цим погоджуєшся? - я присіла до кішки, і почухала її за вушком. Глянула їй у вічі. 

У двері постукали, і увійшла пані Раналлі, щоб відвести мене на побачення. І знову мені здалося, що Джинні дивиться на мене розуміючим, я навіть сказала б, людським поглядом. З нею явно, щось не те… Ось не бачила я у тварин такого погляду. Але з цим розберуся згодом. 

Наглядачка привела мене на терасу в саду, посеред якої стояв сервірований стіл на п'ятьох. Поруч стояли жонихи, і король у тому числі. Недалеко біліла закрита альтанка. 

— У альтанці ви зможете усамітнитися з одним із наречених, якщо він захоче поспілкуватися з вами наодинці, лура Татія. Поводьтеся розсудливо. - ррошепотіла Раналлі і відкланялася. 

Я підійшла ближче до столу і сіла в реверансі. Лурди схилилися в поклоні, а король лише кивнув, обпалюючи мене поглядом.