17 Глава

ТАНЯ

Я дивилася на Квіла благаючим поглядом. 

— Луро Татія, Квіл правий, ви повинні залишитися тут, а ми вирушимо на пошуки Араторна. – рівним голосом, сказав Херліф. 

— Ви не розумієте… ми з Араторном, відчуваємо одне одного. 

— Ми не можемо ризикувати вами. Якщо з вами щось трапиться, Араторн спустить з нас шкіру. – наполягав Квіл. 

— Вам все одно знадобиться допомога. Де Гварет та Ульвен? Що з ним? 

— Гваре у відключціі, як і всі інші, а Ульвен… З Херліфом повернувся Фарел, він наречений сестри Ульвена. Сьогодні вони мають вихідний. – пояснив Квіл. 

— Вам потрібно буде відчиняти двері, а у звіриній подобі, ви навряд чи це зможете зробити. - підтримала мене Лейла. 

— Квіле, дівчина має рацію. – глянув на кота Херліф. 

— Тільки за однієї умови… Ви триматиметеся біля мене. - здався котик. 

Ми вийшли з балкона і ошелешено застигли. Туман досягав до пояса. 

— Ой… щось у мене голова паморочиться… — прошепотіла Лейра. 

— Швидко всі на балкон! - скомандував Квіл, і ми поспішили виконати його розпорядження. 

— Щось і мені не по собі. – зблідла Лейла. 

— А, як почуваєтеся, ви, луро Татіє? – поцікавився Херліф. 

— Нормально. – відповіла я правду. Мені справді було не погано. 

— Дивно! - протягнув альфа. — Як тільки туман досягає висоти більше метра, ті, хто не має другої іпостасі, відразу починають почуватися погано, а потім втрачають свідомість. 

— Може мене захищає від туману, мітка Урана? - запитала я, швидше сама у себе, ніж у них. 

— Мітка Урана? Що це? – скинув брову Квіл. 

— Не можу вам її показати, вона, розумієте в такому місці… взагалі не важливо, в якому місці, вона з'явилася після того, як Уран прийшов до мене уві сні. 

— Хто такий Уран? – перепитав Херліф. 

— Тут його називають Целусом. 

— Прийдешній бог? Але ж він зник кілька століть тому?! – здивувався вовк. 

— Ну… це для вас він… не має значення. - здається я сказала зайве. 

— Татіє, вовк знає про тебе. - взяла мене за руку Лейла. — І зберігатиме твою таємницю. 

— Так. Ваша покоївка має рацію. Араторн вчора розповів мені, що ви лура Татіє, прийшли з іншого світу. Зі світу Целуса. Він ваш батько? 

— О, що ви! Ні, звичайно, ні! Він мій предок. Дуже дуже далекий предок. Уран є одним з перших богів у моєму світі. Вони з'явилися, напевно, мільйон років тому і називалися Титанами. Уран поставив на мені захисну мітку, тому що моя сила ще не повна. Думаю, мітка захищає і від туману. 

— Що ж, тоді вам дівчата доведеться залишитися тут, а лура Татія піде з нами. - подивився на дівчат Квіл. 

— Тільки не входьте усередину. Тут свіже повітря і високо над землею, знизу туман не дістане, а двері на балкон зачините. – розпорядився Херліф. 

— Бережи себе. – обійняли мене разом, Лейла та Лейра. 

Перевертні набули чотирилапого вигляду і приєдналися до інших вовків, та пішли за мною до дверей з покоїв, але не встигла я доторкнутися до ручки, як почула гарчання кота за спиною. Він гарчав на Джині. 

— Вона йде з нами. – різко сказала я, щоб не було жодного сумніву, що я не залишу свою улюбленицю в кімнаті. 

Так дивно було йти в цьому тумані, темними коридорами, і розуміти, що там, на підлозі, можуть лежати люди, але ми нічим не можемо їм допомогти. Ми досить швидко покинули стіни палацу, і щойно ступили на чисту землю, перевертні перекинулися. 

Дивно, я тільки зараз помітила, що всі вони залишились у одязі після звернення. Навіть Квіл. Тільки це був не звичний одяг, а бриджі та майки, з дивної, еластичної тканини. 

— Спеціальна, зачарована нашими шаманами матерія. – пояснив Херліф, помітивши мій погляд. — Вона трансформується, коли ми перетворюємося на звіра, і назад на людину. Дуже зручно і не треба носити із собою речі. 

— Це точно. - погодилася я. 

Насамперед ми вирушили до будинку Ульвена, і розповіли йому і Фарелу, що трапилося в палаці, і про те, що Араторн зник. 

— Другий замах за два тижні. Тільки мені здається, що це не збіг? - оглянув нас всіх дроу. 

— Не здається. - поплескав по плечу друга, Квіл. — І ми маємо зробити все можливе, щоб його знайти. Коли цей туман розвіється, почнеться третій тур відбору, і якщо Араторна не буде, то… 

— Він вилетить із відбору. - заключив Фарел. 

— Так. – підтвердив Ульвен. — Ми маємо його знайти. Ви впевнені, що його немає у палаці? 

— Ми все обшукали. Він зник. – підтвердив Херліф. 

— А навіщо ви взяли з собою дівчину? - подивився на мене Фарел. 

— Це не просто дівчина, це лура Татія. – представив мене Квіл. 

— Та сама? - Фарел кинув погляд на Ульвена. 

— Так. 

— Моя наречена, тільки про вас і говорить. - перевів погляд, знову на мене Фарел. 

— Ваша наречена? Вибачте, але я з нею не знайома. - напевно грубіше, відповіла я, чим хотіла. 

— Луро Татіє, це я винний. Вибачте. Моя сестра дуже любить Араторна, і зраділа, дізнавшись, що його серце зміг хтось розтопити. Тепер вона постійно цікавиться, як справи на відборі. - опустив очі Ульвен. 

— Як тільки знайдемо Араторна, буду рада з нею познайомитися, а зараз… так і стоятимемо й розмови розмовлятимемо, чи почнемо його пошуки? 

— О! Вона точно ідеальна пара для командира. Навіть накази віддає, як він. - посміхнувся Фарел. — З чого почнемо пошуки? 

Друзі Араторна почали міркувати, від куди краще почати пошуки, а вовки стояли і слухали. Воно й зрозуміло, вони погано знають місто, як і я. Було вирішено почати з занедбаних будинків, куди майже ніхто не заходить, і в цей момент мені стало погано. Голова закружляла, а в ніс ударив запах вогкості та затхлості. Я машинально вхопилася за того, хто був ближче до мене. Ним виявився Квіл. 

— Луро Татіє? Вам погано? - підхопив він мене. 

— Мені холодно. Нічого не бачу, а ще відчуваю запах вогкості та затхлості, і звук, ніби капає вода і луною розноситься по голові. - і тут до мене дійшло, що це не мої відчуття. — Квіле! Ти знаєш, де це може бути?