14 Глава

ТАНЯ

Насамперед прикрила руками груди, хоч я і була прихована товстою хмарою піни. 

— Звідки вони в тебе? - спитав темний і я поглянула на нього. 

— З'явилися вранці. 

— Чому не розповіла раніше? 

— А коли раніше? На балу? – обурилася я. 

— Це не просто знаки чи символи, Татіє, це мітка богів. А Боги не ставлять їх просто так. Потрібно дізнатися, хто її поставив. – задумливо промовив Араторн. 

— Так, що тут дізнаватися? Мені наснився сон, де я говорила з Ураном, потім він мене виштовхнув у реальність. Прокинулася та виявила ЦЕ! 

— Уран? 

— Ем… Здається, його називають Целус, у твоєму світі. 

— Прийдешній Бог? Твій предок? 

— Араторне, може вийдеш і дозволиш мені одягнутися? Чи так і розмовлятимемо тут? 

— Мене влаштовує. 

— Араторне! 

— Та йду я, йду. - чоловік підвівся і вийшов, а я швидко вилізла з ванни, витерлася рушником і накинула халат. 

Жаль нічну сорочку не прихопила. 

Вийшовши з ванної, побачила, що дехто зухвалий, розвалився на моєму ліжку, і навіть встиг задрімати. Мені не хотілося його будити. В останні дні Араторн виглядав втомленим. Нехай відпочине. 

Я взяла з крісла сорочку і зникла в гардеробній, одягла її. Повернулась до кімнати і залізла під покривало на ліжко. Чоловіча рука, одразу лягла мені на талію і притягла до себе. 

Я відчула, як рівномірне дихання Араторна, лоскоче мені шию і посміхнулася, заплющуючи очі. 

Вранці прокинулася від ніжних поцілунків у шию. 

— Араторн! – пробурмотіла я сонно. 

— Я починаю звикати, спати у твоєму ліжку. - прошепотів він мені на вухо і прикусив мочку. 

— Не хотіла тебе будити вчора. 

— Але ж ми так і не поговорили про… 

— Знаю. Але й говорити особливо нема про що. 

— Я хочу знати, що сказав тобі Целус. 

— Нічого такого. 

— Татіє, ти обіцяла нічого не приховувати від мене. 

— А, я й не приховую. - я піднялися і сіла у ліжку. — Він, правда, нічого такого не сказав. Тільки те, що зовсім скоро, я виконаю пророцтво, і те, що коли він вибереться з пастки якогось Ашера, ми поговоримо. 

— З пастки Ашера? 

— Так. Ти знаєш хто це? 

— Ні, але з'ясую. - з цими словами, темний піднявся і зник у порталі з темряви. 

Я думала, що він скоро повернеться, але минуло вже дві години, а Араторн так і не з'явився. Зате прийшов дехто інший. Відразу після сніданку, до мене в покої зайшов Ульвен. 

— Доброго ранку, лура Татія. Мене надіслав Араторн, підготувати вас до наступного туру. 

— Доброго ранку, Ульвене. Ти навчатимеш мене, правилам етикету за столом? - з сумнівом подивилася на дроу. 

— Так. Спочатку Араторн хотів відправити до вас Гварета, але він більше воїн, ніж аристократ. А я маю п'ятьох молодших сестер, і мені іноді доводилося їм допомагати. 

— Ясно. - протягла я. 

— Араторн хотів сам вас навчати, але зараз не має часу, а другий тур уже завтра. 

— Я розумію. Але, Ульвене, давай домовимося, що ти звертатимешся до мене на ти і без цих ЛУРА. 

— Добре, Татіє. Але боюсь, що Араторну це не сподобається. 

— Араторна я візьму на себе. 

Наступні шість годин, Ульвен мучив мене всілякими ложечками, вилочками, ніжичками. Я працювала в кафе, вдома, і часто доводилося сервірувати столи для бенкетів. В принципі, я знала, що якою ложкою чи вилкою їдять. Але в Елателі, етикет та сервірування столу відрізнялися кардинально. Взяти хоча б десертні ложки, їх вісім штук. Для тістечок, для торта, для желе, для мусу, для крему, для фруктового салату, для морозива та для якогось хаймала. І чим відрізняються ложечки для тістечок та торта, я не могла зрозуміти. 

Про виделки я мабуть промовчу. Їх цілих п'ятнадцять штук. Ножів теж виявилося забагато. А ще потрібно правильно сидіти, правильно тримати руку коли тримаєш ложку, вилку або навіть чашку. Загалом, жерсть повна. 

Я не запам'ятала й половини всього, що казав Ульвен. 

— Не хвилюйся. Увечері попрактикуєшся. 

— Увечері? А що буде ввечері? 

— Це тобі розповість Араторн. Я не знаю, що він задумав. 

На цьому урок закінчився і дроу покинув мої покої, а я ще довго сиділа над столом із ложками, виделками та ножами.

АРАТОРН 

Араторорн перевернув всю бібліотеку і архіви, намагаючись з'ясувати звідки йому знайоме ім'я Ашер. І знайшов. У відділі для богів. 

Виявилося, що Ашер Бог лицемірства та брехні. Він зник більше п'яти століть тому, коли була ув'язнена в темницю Тінь. 

Багато хто вважав, що Тінь поглинула Ашера і потягла з собою до в'язниці. Але була одна згадка, що Ашер і Тінь були коханцями, і тепер він шукає спосіб звільнити кохану. Але до чого тут Целус? 

Араторн шукав далі. В одному рукописі говорилося, що Тінь з'явилася на Терані, одночасно з Целусом. І що саме бог неба створив в'язницю, в якій вона перебуває. Щоб ув'язнити найлютішу істоту у світі, Целус уклав угоду з королевою Елателя. З Істинною Королевою, яку коронували самі боги. Тільки цей тандем зміг заманити в пастку Тінь і послабити її настільки, що вона ось уже п'ять столітть ув'язнена в темниці. 

Араторн згадав, що у його сім'ї була лише одна королева, а саме Арателла, яка правила Елателем, і жила вона понад п'ять столітть тому. 

Арателла, як і Араторн, була темною. Її батько помер, коли вона та її світла сестра, були ще в утробі матері. Але при народженні вижила тільки Арателла. Поки вона росла, королівством правив брат покійного короля Араніс. Темний ельф. Але коли настав час коронації принцеси, то народ збунтував. Тоді на коронацію з'явилися боги і привселюдно коронували Арателлу. Оголосивши її на все королівство, Істинною Королевою. 

Боги мали рацію. Арателла була не просто гарною королевою, вона ще була і чудовим воїном. Вона примножила багатства та землі Елателя. Поєднавши в одне королівство піщаних, лісових та гірських ельфів. Її портрет досі висить у королівській картиній галереї, на найпочеснішому місці.