6 Глава

ТАНЯ
Я прислухалася до таємничого шарудіння в кімнаті. Спочатку хотілося підскочити на ліжку, але я вирішила поки що не подавати виду, що не сплю. Шурхіт наблизився до ліжка. Я виразно чула чужий подих. Мурашки побігли по спині, а коли я почула тихе бурмотіння, підскочила і закричала на все горло.
На мій крик прибігли дівчатка та Гварет. Миттєво спалахнуло світло в люстрі під стелею.
— Що трапилося лура? - Запитав Гварет.
— Вам наснився кошмар? – стурбовано присіла на ліжко Лейра.
— Тут хтось був. – прошепотіла я. — Я чула його подих, а потім… а потім… він почав щось шепотіти і я злякалася.
— Треба перевірити. - сказав Гварет і вийшов з кімнати, але через кілька хвилин повернувся, ще з одним чоловіком, який сильно відрізнявся від нього. — Це Квіл.
Ага, перевертень. Він був потужної статури, попелясте волосся, вольові риси обличчя, сірі пронизливі очі. Накачанное і підтягнуте тіло заворожувало, бо чоловік був у одних штанах та босоніж.Напевно, Гварет, витяг його з ліжка. 

Помітивши мій погляд, Гварет зняв свій сюртук і простяг перевертню.
— Щось відчуваєш? – спитав він.
— Той самий запах, що й біля дверей. – відповів Квіл. — Можу точно сказати, що це не ельф. Запах гидкий, але не перевертень.
— Куди він подівся? Адже я була у вітальні, коли почула крик лури. - запитала Лейла.
— Ти була у вітальні? – запитала сестру Лейра.
— Мене після тієї рибки… ну, тієї… Досі сушить. Ось я й вийшла попити. Ніхто з кімнати лури не виходив.
— Але куди він міг подітися? - злякано запитала я, і натягла ковдру до підборіддя. — Мені це точно не наснилося.
— Ми віримо вам лура. До того ж, Квіл підтвердив, що тут був сторонній. – підтримав Гварет.
А Квіл тим часом підійшов до стіни (ну як стіни, це був невеликий проліт, шириною півметра), між вбиральнею і гардеробною.
— Дивно... - принюхався Квіл. — Слід веде сюди, але я не бачу проходу, або чим можна його відкрити.
— Прохід? Потаємний? – перепитав Гварет, підходячи до Квіла та стіни.
Ельф постукав по стіні, почувся порожній звук. Значить там справді є прохід. Я теж піднялася, накинула халат і підійшла до чоловіків, роздивляючись стіну. Коли провела рукою по ній, то мене немов струмом вдарило. Не сильно, але відчутно.
— Ай! - вигукнула я, віднімаючи руку від стіни.
— Що трапилося? - схвильовано спитав Гварет.
— Мене щось вдарило. - чесно зізналася.
Ельф провів рукою по стіні.
— Нічого не відчуваю. - сказав він і я знову доторкнулася до стіни. Результат той самий.
— Здається, прохід зачинено магією. – порадував Квіл.
— Як його відкрити? - запитав Гварет.
— Без поняття. Але якщо ми з тобою, її не відчуваємо, це означає тільки одне…
— Божественна сила! – перебив перевертня Гварет.
— Божественна? - перепитала я, а потім не довго думаючи, відстебнула брошку з нічної сорочки і доторкнулася до стіни.
З моєї руки зірвалися блискавки і розповзлися по всій стіні, від підлоги до стелі, а потім стіна безшумно відчинилася всередину.
— Нічого собі! Та ви лура, сповнені сюрпризів. - вигукнув Квіл і попрямував у прохід, я за ним.
— Лура ви залишитеся тут. Це може бути небезпечно. Араторн нас із Квілом четвертує, якщо з вами щось трапиться. – зупинив мене Гварет.
Я кивнула і відійшла убік, пропускаючи ельфа. Коли чоловіки зникли у проході, пройшла до ліжка і сіла поряд із дівчатами.
— Як ви думаєте, куди веде цей прохід? - спитала Лейра, дивлячись на нас з Лейлою.
— Не знаю. Я взагалі ще погано орієнтуюсь у палаці. - зітхнула я.
— І я не знаю. – погодилася зі мною Лейла.

АРАТОРН 

Заснув Араторн швидко. Ліжко у виділеній йому кімнаті, було не надто велике, але зручне. Але посеред ночі він схопився і почав озиратися на всі боки. Все спокійно. Але серце шалено стукало в грудях. 

Татія! Це з нею щось відбувається, промайнула думка в голові. І ніби на підтвердження думок, серце пропустило удар. Невже з дівчиною щось трапилося? Але як? Він залишив стежити за нею Квіла та Гварета, і ще з десяток довірених воїнів. І кому могла знадобитися дівчина, яку майже ніхто не знає? Чи вона сама знайшла на свою спокусливу дупку та гарну голівку, пригод? Посеред ночі? 

Серце прийшло в норму, але почуття тривоги не залишило його. Він зрозумів, що більше не зможе заснути. Підвівся, одягнувся і вийшов надвір. 

Потрібно якнайшвидше залагодити питання з перевертнями, і повертатися до палацу. Неспокійно йому щось. 

— Чому ти не відпочиваєш? – почув він голос друга. 

— Можу поставити тобі таке саме питання. – обернувся він до Ульвена. 

— Саріл кудись вийшов ще годину тому, я вийшов подивитися куди подівся, а тут ти. 

— Дивився в окрузі? 

— Обійшов весь двір, тут його немає. І його коня також. 

— Куди він міг поїхати, нічого не сказавши? - запитав сам себе Араторн. Ульвен знизав плечима. Але тут вони почули тихий стукіт копит. Сховалися за деревом. 

Саріл вів коня під узди. Капюшон плаща приховував його обличчя, але друзі точно знали, що це він. Бастард завів коня в стійло, і озираючись на всі боки, пішов до сараю, де вони розмістилися на нічліг. Але коли він взявся за ручку дверей, Араторн зупинив його. 

— Де ти був, Саріле? 

— Араторн? – злякано озирнувся він. — Ти чому не відпочиваєш? 

— Вже відпочив. То де ти був? 

— Тут така справа… Загалом, я мав побачення. - зам'явся бастард. 

— Після опівночі? У селі, яке піддається нападу зграї перевертнів? – підійшов Ульвен. 

— Я досвідчений воїн, і можу постояти за себе та за дівчину. – обурився Саріл. 

— Ніхто не сперечається, що ти досвідчений воїн, але проти зграї перевертнів, навіть я не вистояв би, не закликавши темряву. А ти такого дару не маєш. - склав руки на грудях Араторн. 

— Я був обережний. Араторне, ти ж знаєш мене, я б відразу пішов, відчувши недобре. Але все обійшлося. Я живий, здоровий, як і дівчина. 

— Хто вона? - запитав Ульвен.