4 Глава

ТАНЯ 

Араторн провів мене до покоїв і залишив біля дверей. Я ще кілька хвилин стояла і дивилася йому у слід. Як так вийшло, що за такий страшенно короткий час, я стала йому повністю довіряти? Чому охопив страх, коли він сказав, що їде? Нехай і на три дні, але я цього не хотіла. Чому саме з ним, я почуваюся так легко та в повній безпеці? А ще його запах… він зводить мене з розуму. Ніколи не помічала за собою, щоби так притягував чоловічий запах, без парфуму. Але запах Араторна це щось! 

Я увійшла до вітальні, і на мене налетіли Лейра та Лейла. 

— Пані! Пані! Вибачте мені… - Лейра розплакалася. — Але я не змогла приховати це від сестри… 

— Ти їй все розповіла? - зітхнула я. 

— Коли я вам клялася мовчати, то не сказала, що Лейла має дар відчувати брехню. І ось… 

— Моя пані, я могила. Ніхто не дізнається про вас від мене. Клянусь. - з руки дівчини зірвалася рожева хмара і змалювавши якусь подобу малюнка, повернулася до дівчини і ввібралася в її плече. — Магічна клятва. 

— Що це? - стояла я з розкритим ротом. 

— Якщо я порушу клятву дану вам, то помру. – спокійно відповіла дівчина. 

— Тоді я теж присягаюся, що більше нікому не розповім про вас. - прошепотіла Лейра і зробила те саме, що і її сестра. 

— Дівчата… — я плюхнулась попою на підлогу, там де і стояла, і розплакалася. 

— Моя пані, вам погано? - присіла біля мене Лейла. 

— Заради мене ще ніхто такого не робив. – крізь сльози випалив я. 

— Я дещо дізналася, поки ви були у секретаря. – прошепотіла дівчина. — Харел розповів, що на відборі, кожна наречена матиме одну служницю, яка буде з нею скрізь. 

— І що? - запитала я. 

— А нас двоє. – присіла біля нас Лейра. — І те, що ми з Лейлою дуже схожі, нам на руку. 

— Не розумію ... 

— Моя пані, - перебила Лейла. — Я відчуваю брехню, і зможу дати вам знак, коли кавалери будуть брехати. 

— А я зможу супроводжувати вас на випробуваннях та на прогулянках. – пояснила Лейра. — А зараз ми з вами визначимося з тканинами для вашого гардеробу. 

Дівчина піднялася і попрямувала до дивана. Я наслідувала її приклад і обомліла. Таких тканин я ще не бачила. Легкі, повітряні, розшиті золотими або срібними нитками. Мереживо і зовсім змусило затамувати подих. 

— Які тканини та кольори вам більше подобаються? - запитала Лейла, що підійшла. 

— Усі… Вони такі… такі… — не змогла підібрати відповідного слова. 

— Значить, беремо все. – вынесла вердикт Лейра. — Мірки з вас, ми зняли ще вранці, тож можемо приступати хоч зараз. 

— А де ж ви шитимете? – спантеличилася я головним у цій ситуації питанням. 

— Так... - Лейла підійшла до книжкової шафи і потягнувши за одну з книг, відійшла вбік. Шафа від'їхала у сторону, а за нею була кімната. — Лурд Араторн спеціально вибрав ці покої. Він знав, що є ще одна кімната. Тільки спочатку він хотів, щоб це був ваш притулок на крайній випадок. 

— Але потім вирішив, що ми маємо шити вам сукні саме в ній. Ну, щоб ніхто не знав про ваш гардероб і не стягнув ідею. 

— Це сказав вам Араторн? - здивувалася я, входячи в цю потаємну кімнату. 

— Ні, це Харел розповів Лейлі. - здала сестру Лейра. 

— Так? 

— Ага. Просто син Харела Пелліан, вже дуже давно залицяється до Лейли, і сподівається на її взаємність. Ось Харел і намагається заради нього. 

— Лейра! - вигукнула Лейла. 

— А що я такого сказала? – обурилася Лейра. 

— А чому тільки сподівається? - запитала я. Так, так, цікавість взяла гору. Знаю, але нічого не змогла з собою вдіяти. 

— Бо він ельф, а я людина. 

— І що? Я чула, що багато Ельфів одружуються з людськими дівчатами. 

— Просто я не підходжу йому за дружину. – сумно відповіла дівчина. 

— Нісенітниця. Він сам тобі казав, що йому начхати, що ти вже не чиста. – відрізала Лейра. 

— Ти вже не незаймана? Тому ти його й відштовхуєш? 

Дівчина почервоніла. 

— Він знає про це пані, але все одно хоче її за дружину. 

— Я думала, це тільки у ельфів не прийнято зберігати себе до весілля! - чомусь ляпнула я. Лейла розплакалася і втекла у відведену для прислуги кімнату. — Я щось не так сказала? – обернулася до Лейри. 

— Ні, пані, що ви? Просто, вона справді зберігала себе до весілля. Але коли померла наша матінка, ми залишилися без грошей. Лейла влізла в борги у місцевого шинкаря. Коли настав час повертати борг, він зажадав у троє більше. Мовляв, відсотки зросли. В нас таких грошей не було. Він зґвалтував її, а потім відправив до будинку задоволень, де вона відпрацьовувала борг. 

— О, Боже! - вигукнула я. 

— Але в борделі на неї вішали нові борги. Коли мені виповнилося шістнадцять, я пішла рятувати сестру. 

— Що ти зробила? - подивилася я на дівчину. 

— Хазяїном борделя виявився змій-гол*. А вони цінують чистоту дівчини. Я запропонувала свою, натомість, звільнення сестри від усіх боргів. Він погодився. Моїм клієнтом був Ульвен. Дроу. Друг лурда Араторна. 

—Нічого собі! 

— Я йому сподобалася, і він запропонував нам із сестрою переїхати в Елатель. Ульвен мій наречений. Після відбору ми одружимося. 

— Оце історія! Якби хтось розповів, не повірила. 

— Але ж я розповіла? - посміхнулася Лейра. 

— Так, але так би мовити з перших вуст. Так, Лейла через бордель не хоче виходити за цей… як там його? 

— Так. 

— Сумно. Ой! – схаменулась я. — Араторн попросив провести з ним сьогоднішній вечір. А я не знаю як поводитися, і що одягнути. 

— Це не проблема. Відповідна сукня є, а що стосується поведінки, то будьте самі собою.

АРАТОРН 

Майже цілий день, Араторн займався підготовкою до поїздки на кордон. Потрібно було розпорядитися щодо провізії; відібрати воїнів, що поїдуть із ним; перевірити коней та зброю. Хоч багато воїнів і мали магію, але зброя завжди була з ними. Іноді результат битви між магами полягав у наявності зброї. 

Темний і не помітив, коли сонце почало хилиться до горизонту. І лише завдяки Гварету, який нагадав про Татію, Араторн згадав, що сам просив її зустрітись з ним. Як і обіцяв дівчині, він попросив Гварета та Ульвена, не зводити з неї очей за його відсутності. І хоч він приставив до Татії, ще трьох своїх найкращих воїнів, довіряв він лише друзям.