1 Глава

АРАТОРН ХАЙМЕ

"Шикарне шістдесятиріччя. - подумав Араторн, заходячи до своїх покоїв. — Як завжди, поруч із Пресвітлим Аранелем, темному немає місця." 

Молодий чоловік зняв святковий сюртук і недбало кинув його на крісло біля каміна. 

Араторн ніколи не заздрив братові. Трон не мав для нього значення. Роль тіні, Ельфійського короля, його повністю влаштовувала. Та й хто захоче, щоб темний ельф зійшов на престол? 

Так вже повелося у його народу, що у правлячій сім'ї, першими народжувалися двійнята. Один світлий, другий темний. 

Світлий сідав на трон, темний ставав тінню, правою рукою. 

Араторн був головою безпеки, і це його влаштовувало. Йому не потрібно було дотримуватися всіх правил, дотримуватися завжди і скрізь пристойностей. Стежити за своїм зовнішнім виглядом, та брати участь щороку у відборі наречених. 

Хоч останнім часом мати і насідала на нього, що настав час взяти приклад з брата, і хоча б спробувати знайти свою пару. 

Аранель бере участь у відборі вже четвертий рік, але ще не зустрів своєї половинки. Що вже казати про нього, Араторна. Хто захоче стати дружиною темного? 

Всі дівчата пускали слину за Королем, але не як не за його тінню. Ні, Араторн не скаржився на відсутність жіночої уваги. У нього було багато коханок, але не було підходящої дівчини на роль дружини. 

Чоловік розстегнув сорочку, налив собі темного Ельфійського в келих і вийшов на балкон. 

Починалася гроза. Араторн любив грозу. Його ніби тягло під холодні струмені дощу. Розряди блискавок зачаровували та заспокоювали його. 

Після урочистої частини святкування так званого двадцяти шестиліття (до п'ятдесяти років, кожні два роки, ельфи дорослішали зовні на рік, а потім кожні десять років на рік) розпочався бал. 

Залишивши стежити за безпекою Аранеля, своїх найвідданіших людей, Араторн зміг залишити тронну залу. 

Яскравий спалах на небі, привернув увагу чоловіка. Він підняв погляд і побачив потужний розряд блискавки, що летів у його бік. Блискавка вдарила прямо в нього, збивши з ніг. По слизькій, відполірованій підлозі його за інерцією протягло з балкона в кімнату. Незрозумілий тягар давив на груди, а від яскравого спалаху, в очах потемніло. 

Хтось застогнав. 

Араторн проморгався, намагаючись якнайшвидше привести зір у норму. 

На ньому лежала дівчина. Оголена. І стогнала. 

— Ти хто? - запитав він дівчину, відводячи волосся з її обличчя. 

Дівчина вскрикнула, підвелася, а потім знову припала до його грудей. 

— Не дивись на мене! – злякано промовила вона. 

— Чого я не бачив там? – посміхнувся Араторн. 

"От так подарунок. Цікаво, як хлопці провернули цей фокус із блискавкою?" - подумав він та погладив дівчину по спині.

ТАНЯ

Після недовгої темряви я раптом відчула, що кудись падаю. Розплющила очі, навколо було щось на зразок кокона. А за його контуром виблискували розряди блискавок. І чим швидше я падала, тим яскравішими і більшими ставали блискавки, поки не злилися і не стали однією величезною і яскравою. А усередині я. Вдивилася через блакитне свічення, куди ж я падаю, і побачила чоловіка. Я мчала прямо на нього. Миттю, і я врізалася в чоловіка, збивши його з ніг. Застогнала. Що ж за день сьогодні такий? Спочатку збило машиною, тепер з неба впала не зрозуміло куди і на кого. 

— Ти хто? - запитав чоловік. 

Я вскрикнула від несподіванки, що не вбила його, підвелася,

глянула в його обличчя. І тут до мене дійшло, що я повністю гола. Знову притулилася до його грудей, запізно зрозумівши, що у чоловіка розстебнута сорочка, і я притискаюся до нього своїм голим, другим розміром. 

— Не дивись на мене! – попросила чоловіка. 

— Чого я не бачив там? – посміхнувся він. 

— Можливо для тебе це не новинка, але я не звикла світити перед незнайомими чоловіками, своєю красою. - чесно зізналася я. 

—Араторн. – сказав чоловік. 

— Що? – спробувала подивитись на нього. 

— Моє ім'я, Араторн. Тепер ти знаєш, як мене звуть, можеш не соромитися. 

—Це нічого не міняє. – прошепотіла я. 

— Який сором'язливий подарунок! - його руки спустилися на мою п'яту точку. Теж, між іншим, ні чим не прикриту. До речі, куди подівся мій одяг? Так, розберуся з цим пізніше, а зараз ... 

— Забери руки з моєї дупи! - прошипіла я цьому нахабу. 

— Чудова дупа! Принаймні на дотик. 

— Що означає «Принаймні»? У мене вродлива дупа. – боже, що я несу? Я не могла сказати такого незнайомому чоловікові. Чи могла? 

— Не можу погодитися, поки не побачу на власні очі. - цей гад, ще й насміхається. 

— І не мрій. – пирхнула я. 

— Може ти вже злізеш з мене, чи й далі лежатимемо на підлозі? Знаєш, я волію займатися таким на ліжку. 

— Пф ... Не бути цьому. Для своїх втіх, пошукай іншу. 

— Тоді злізь з мене. 

— Не можу. Я не одягнена. 

— На кріслі лежить мій сюртук. Можеш одягнути його. 

— Закрий очі. 

— А це обов'язково? – знову насміхається. 

— Заїду в око. - вирвалося в мене. 

— Сором'язлива, але така грізна! – я загарчала. — Гаразд, гаразд, закриваю. 

Я швидко зіскочила з чоловіка, і рвонула до крісла. 

— Так, справді гарна дупа! - пролунало мені в спину. Я шмигнула за крісло і присіла. 

— Ти обіцяв заплющити очі! - випалила я, рукою шарячи по кріслу шукаючи сюртук. Намацавши потягла на себе і швидко одягла. Рукава звичайно довелося підкатати, але в цілому, довжина прикривала мій зад, що дуже радувало. 

— Не втримався. – розсміявся нахабник. Я встала і вийшла з-за крісла. Чоловік все ще лежав на підлозі. 

— Здається, комусь не подобалося лежати на підлозі! - вирішила і я підколоти. 

— Звідси вигляд кращий. 

— І що ж ти побачив такого? - запитала розглядаючи чоловіка. 

Худощівий, але несильно. Через розстебнуту сорочку видно потужні груди, прес з кубиками, тонка талія. Злегка довгасте обличчя, сині очі, трохи загострені вилиці, рівний ніс, чуттєві губи. Чуб чорного волосся недбало падав на одне око. Довговолосий. Але такий гарний.