ПРОЛОГ

Я поверталася з інституту, з останньої пари з давньогрецької міфології. Сьогодні була захоплююча тема про перших Титанів, Урана та Гею. 

Сергій чекав мене на парковці біля своєї Ауді чорного кольору. Чудовий, мені таки дістався хлопець. Завжди зустріне, допоможе, підтримає. А ще неймовірно гарний, і багатий. Він дуже молодо виглядає для тридцяти чотирьох. Блакитноокий брюнет, атлетичної статури. Коли він усміхається, з'являються ямочки на щоках. 

Скажете, що йому потрібен лише секс від мене, двадцяти літньої сирітки? А ось і ні. Ми з Сергієм уже півроку разом, а він жодного разу навіть не натякнув, що вже ніби пора. Він чудово знає мою життєву позицію. 

Мій батько спокусив матір, коли їй було сімнадцять, а коли дізнався про вагітність, покинув. Мама померла під час пологів, і мене виховувала бабуся. Але вона померла сім місяців тому. 

З похороном допомогла сусідка, баба Люба. Коли ми сиділи за столом, після похорону, поминаючи померлу, до сусідки приїхав онук. То був Сергій. Він цілий місяць допомагав мені у всьому. І розібратися зі спадщиною, і просто підтримував добрим словом, і твердим плечем. 

Так непомітно наші відносини перейшли на новий рівень. 

— Привіт любий! – цьомкнула я Сергія у щоку. 

— Вітання. Як пройшов день? – спитав він холодно. 

— Як зазвичай. Нічого нового. У тебе щось сталося? 

— Нам потрібно поговорити. Сідай у машину. - і відчинив мені двері, з боку пасажира. Після того як я сіла, Сергій тихо грюкнув дверима, і обійшовши автомобіль, сів за кермо. 

— Танечко, ти ж знаєш, яка ти мені дорога? Нам добре разом, але я чоловік, а у кожного здорового чоловіка є деякі потреби. 

— Сергію, до чого ти хилиш? Якщо ти про секс, ми вже розмовляли на цю тему. І ти, до речі, підтримав мене. 

— Розумієш маленька, тут така справа… Дочка мого боса, залетіла, і він наполягає на одруженні. Погрожує пустити мене по світу з голою дупою, якщо я не одружуся з нею. 

Оце так поворіт! Ось вам і бездоганний хлопець. 

— А я то тут до чого? Те, що це кінець нашим стосункам, я вже й так зрозуміла. Не дурепа! 

— Танечко, це не кінець. Я тебе кохаю і не хочу тебе втрачати. У тебе все буде. - І він поліз цілуватися. 

— Не смій! - відштовхнула я його.

— Мала, та не ламайся. Рано чи пізно, ти все одно втратиш свою таку дорогоцінну цноту. То чому не зі мною? 

— Та ти знущаєшся? - я спробувала відчинити дверцята, але вони виявилися заблокованими. — Відкрий. 

— Не будь дурепою. Я пропоную тобі все. Купатимешся як сир у маслі. А лишень потрібно, розсовувати ніжки кілька разів на тиждень. 

— Яка ж ти мерзота, Сергію. Невже ти справді думав, що я погоджуся? - подивилася я на нього. — Двері, відчини. Я спізнюся на роботу. 

— Тань, подумай. Погодившись, тобі більше не доведеться працювати офіціанткою. Тобі взагалі не треба буде працювати. Переїдеш у центр міста. Я вже підшукав тобі квартиру... 

— Ні. - перебила я його. — Деякі речі не продаються. Відкрий. – знову спробувала відчинити дверцята машини. Клацнув замок, і двері відчинилися. 

— Ну й котись. Кому ти потрібна сирітка? - кричав він мені в слід, але я йшла з парковки не обертаючись. 

Сльози котилися по щоках. На душі шкребли кішки. Ще й гроза починається. 

До зупинки під'їхала маршрутка із потрібним мені номером. Залишалося перейти дорогу. 

Я помахала рукою водієві, показуючи почекати, і дочекавшись коли спалахне зелене світло, почала переходити дорогу. 

Пролунав свист коліс. Удар у стегно. 

Не довгий політ та приземлення на мокрий асфальт. Удар блискавки у груди. 

Перед тим, як мене накрила темрява, побачила номерний знак, що збив мене автомобіля: АС7777. 

Аксьонов Сергій. 

Мене збив хлопець, з яким я розлучилася лише кілька хвилин тому. 

Що ж! Бувають у житті розчарування.