Глава 43

Вовк стояв біля дверей, напружений і нерухомий. Лапи міцно впиралися в підлогу, вуха насторожено ловили кожен звук. У його очах застигла бездонна, тьмяна печаль. 

Саванна глянула на нього й підійшла до сестер. 
— Чому він так дивно стоїть? — її голос тремтів, пальці судомно стиснулися в кулаки. 

— А? Що ти сказала? — Еджей відпустила сестру й озирнулася на подругу. 

— Он, — Саванна кивнула на вовка. — Він стоїть, ніби вкопаний. 

Еджей смикнула плечима. 
— Не знаю... — тихо відповіла вона. 

Вовк повільно повернув голову. Його погляд був важким, холодним, майже байдужим — і все ж пронизав її наскрізь. 
"Чого дивишся, двонога?" — пролунало в його голові. 
Він знову звернув морду до дверей, завмерши в тривожному очікуванні. Ніби щось відчував. 

Саванну прошив крижаний холодок. Вона здригнулася, обійнявши себе руками. Коліна мимоволі затремтіли. 
— Бррр... Оцей погляд, — прошепотіла вона. Серце калатало так гучно, що, здавалося, його могли почути всі. 

Еджей тим часом повернулася й пригорнула свою сестру, яка сиділа в кутку, схлипуючи. Саванна нервово ходила із сторони в сторону, не знаходячи собі місця. Хантер і Кейт сиділи на дивані біля вікна, обійнявшись. 

І раптом — усі здригнулися.
Виття.
Протяжне, моторошне — воно розлилося по всьому дому, просочуючись крізь стіни, повзучи коридорами, мов жива істота. Від нього мороз пробіг по шкірі, волосся стало дибки, кров у жилах застигла. Повітря зробилося густим і важким — наче світ завмер перед бурею. 

— Що це?! — Хантер схопив Кейт за руку, його обличчя зблідло, а пальці нервово смикали рукав. — Знову... 

— Це... це виття... — прошепотіла Кейт, пригортаючись до нього ще ближче. Її серце билося так швидко, що здавалося, його чує весь дім. 

— А-а-а! — заверещала Ешлі й, захлинаючись сльозами, втиснулася ще глибше в куток, затуливши вуха долонями. 

— Шшш, я з тобою, — заспокоювала її Еджей, міцно обіймаючи. — Все буде добре, чуєш? Все буде добре... 

Вовк повернув голову й уважно оглянув усіх. 
"Чому двоногі такі боягузи?" 
Його погляд знову ковзнув до дверей. 
"Але це виття... воно не схоже ні на що знайоме." 

Майя відійшла вбік і завмерла, наче статуя. Її погляд впав на стіну — холодну, тьмяну, ніби вона раптом стала єдиним безпечним місцем серед усього, що відбувалося. Вона була бліда, мов привид. Її пальці мимоволі тремтіли; вона стискала себе за плечі, намагаючись не розсипатися від страху. 

Саванна впала на коліна. Упала важко, без сили — так, ніби з неї витекло все життя. Її голос зламався, щоки залилися гарячими сльозами. Вона затулила обличчя руками. Крізь схлипування ледве чутно пролунало:
— Я більше так не можу...
Підлога під її колінами темніла від вологи — то були не просто сльози, а відбитки розпачу, що в'їдалися в дерево, ніби хотіли залишитися там назавжди. 

Повітря в кімнаті стало густим, важким.
Тиша мала власний звук — глухий, давлючий.
Хтось різко вдихнув. Потім інший. І ще один.
Звуки дихання змішалися, утворюючи нервовий, нерівний ритм — ритм відчаю, який наче відлунював у стінах. 
І в цей момент виття раптово стихло — ніби його й не було. Настала тиша. Лише чути було подихи підлітків, що перелякано переглядалися між собою. 

Вовк повільно повернув морду й оглянув підлітків. Потім неспішно розвернувся, пройшов до свого лежака, обійшов його й ліг. Його очі блиснули в напівтемряві. "Цікаво, що ці двоногі тепер робитимуть?" — промайнуло в його голові. Він лежав спокійно, спостерігаючи за ними. 

Хантер тримав Кейт так, ніби боявся, що вона зникне, якщо відпустить. Еджей сиділа поруч із Ешлі, гладила її по спині, намагаючись хоч якось заспокоїти. 
Майя нарешті відірвалася від стіни й опустилася в крісло, ховаючи обличчя в долонях. 

Саванна все ще сиділа на колінах, її погляд, повний виснаження й відчаю, зупинився на Хантері.
— Відвези нас додому, — прошепотіла вона, очі блищали від сліз. — Я більше не витримаю. 

У кімнаті запанувала тиша. Усі обернулися й подивилися на неї. 

— Що?.. Що не так? — Саванна дивилася на них розгублено, її плечі тремтіли. 

— Та нічого, — з втомою в голосі сказав Хантер. — Думаю, нам справді час йти. — Він перевів погляд на інших. 

Кейт пригорнулася до нього ще сильніше, ховаючи обличчя в його плече. 
— Так, любий... Ходімо. 

Майя зітхнула, підвелася з крісла й кивнула.
— Треба йти. 

Та перш ніж хтось устиг щось сказати, вони побачили, як Саванна різко зірвалася з місця. Вона підбігла до дверей, розчахнула їх і, мало не перечепившись, нашвидкуруч натягнула взуття. Схопивши куртку, дівчина вискочила з дому, навіть не озирнувшись. 

— Ото в неї пропелер у одному місці, — посміхнулася Майя, намагаючись жартом розрядити напруження. 

— Не те слово, — пробурмотіла Кейт. Її рука лежала на поясі Хантера. — Ходімо. — легенько штовхнувши його вперед. 

— Так, — коротко кивнув Хантер. 

Еджей витерла сльози Ешлі, допомогла їй підвестися й підтримала під руку. Разом вони рушили до дверей. 

Біля виходу сестри спостерігали, як їхні друзі поспіхом натягували куртки. Хтось перевіряв кишені, шукав телефон чи ключі — немов намагаючись утекти не лише з дому, а й від того жаху, що ще луною бринів у їхніх серцях. Повітря було холодним, наповненим тишею. Навіть подих звучав занадто гучно. 

Хантер підвівся, глянув на сестер. У його очах читався страх. Його руки тремтіли, поки він поспіхом застібав куртку. Рухи були різкі, ніби він боявся затриматися бодай на хвилину довше. 

Сестри глянули на нього. Ешлі міцно обіймала Еджей, притулившись до неї, ніби шукаючи захисту. Потім їхній погляд перейшов на Майю і Кейт, які ще сиділи й збиралися. 

Саванна стояла біля машини, водячи носком кросівка по землі. Вона раз у раз озиралася на всі боки — у темряву, на паркани, у вікна сусідніх будинків. Її руки тремтіли. Світло вуличного ліхтаря розбивало її обличчя плямами світла й тіні, малюючи вираз тривоги. Вона перестала водити ногою, подивилася на двері будинку — темні, мовчазні. Нікого. 
— Ау, ви там скоро? — крикнула Саванна. Голос зірвався на останньому слові й розчинився в нічній тиші, що огорнула двір. Вона озирнулася на сусідні будинки — в деяких уже загорілося світло. — Ой... Краще більше не кричатиму, — пробурмотіла вона, прикусивши губу. 

— Криклива вона, — сказала Еджей, глянувши на Майю й ледь усміхнувшись. — Шшш, ще сусідів побудите. 

— Я зрозуміла, — відповіла Майя, виглянувши з дверей і махнувши Саванні рукою — мовляв, уже виходимо. Потім перевела погляд на Кейт, яка ще взувалася. — Нетерпляча вона в нас. 

— Майя, почекай, я вже майже, — пробурмотіла Кейт, піднімаючи голову. Легка усмішка торкнулася її вуст, але в очах читалася втома й залишки страху. 

— Ну де ж вони... — прошепотіла Саванна, обіймаючи себе руками. Її голос звучав дедалі нервовіше, наче вона більше не хотіла залишатися сама в темряві. 

Хантер обернувся і кинув погляд на дівчат.
— Ви готові? 

— Я так, — відповіла Майя, поправляючи волосся. — А чому вона так швидко втекла? 

— Саванні просто страшно, — сказав Хантер, опустивши погляд. 

— Я майже готова, — озвалася Кейт, піднімаючись і беручи хлопця за руку. 

Ешлі, притулившись ближче до сестри, дивилася на друзів із тремтливою усмішкою. 
— Приходьте ще. 

— Прийдемо, — відповіла Кейт, на мить зустрівшись із нею поглядом. 

У вітальні панувала дивна, важка тиша, що здавалася майже живою. Навіть годинник на стіні тікав занадто голосно, наче кожен його удар бив по натягнутих нервах. 

Вовк лежав, не відводячи погляду від підлітків. У його очах був холодний спокій, майже байдужий. "Ммм... страх. Я відчуваю його," — промайнуло в його думках. 

Хантер, тримаючи Кейт за руку, глянув на всіх. 
— Так, ми готові. Бувайте. 

Майя кинула короткий погляд на вовка, який лежав із заплющеними очима. 
— А хтось уже й спить, — усміхнулася вона, намагаючись розрядити напругу. 

Усі глянули в той бік, а потім знову на сестер і почали прощатися. 

— До зустрічі, — сказала Ешлі, міцно обіймаючи Майю. Її обійми були теплими, але в них відчувалася тривога. 

— Дякую за вечір, — тихо сказала Майя, нервово вдихнувши. — Хоча він вийшов... незвичним. 

— То точно, — всміхнулася Еджей, але усмішка так і не торкнулася її очей, ніби за нею ховалася напруга. 

Кейт ковтнула й глянула на сестер, намагаючись зберегти спокій. 
— Так... дивний сьогодні день, — прошепотіла вона. — Мені досі моторошно. 

Ешлі м'яко торкнулася її руки — пальці були холодні. 
— Будьте обережні, — перебила вона, стискаючи долоню Кейт. У її голосі бриніла тривога. 

Хлопець і дівчата вийшли з дому й пішли до машини широкою кам'яною доріжкою. Холодне нічне повітря щипало шкіру, змушуючи їх щільніше загортатися в куртки. Їхні кроки глухо лунали на вологому асфальті. 

— Брр, як холодно, — пробурмотіла Кейт, поправляючи куртку. 

— Ще б пак, уже ніч, — відгукнувся Хантер, дістаючи ключі. 

Саванна й Майя швидко сіли на заднє сидіння, поспіхом застібаючи ремені. Саванна притиснулася до дверцят і вдивлялася в темряву вулиці, ніби боялася, що звідти вирине щось лихе. Майя мовчала, лише раз кинула погляд на будинок. 

Хантер сів за кермо й налаштував дзеркало заднього виду. Його погляд був зосередженим. Кейт вмостилася поруч, на передньому сидінні, й тихо дивилася вперед. 
Двері зачинилися з глухим стуком, що луною прокотився нічною вулицею. 

— Ну що, всі готові? — спитав Хантер, на мить повернувшись до пасажирів. Всі подивилися на нього мовчки — страх сидів у кожного десь глибоко всередині. 

Двигун заурчав. Машина повільно рушила, а світло фар розчинилося за поворотом, залишивши вулицю в темряві.