Глава 39

Вовк лежав на своєму лежаку, його очі то закривалися, то знову відкривалися. Сонячне проміння, що пробивалося крізь вікно, приємно гріло його сіру шерсть. Він уже майже заснув, коли раптом почув крики на другому поверсі будинку. Його вуха сіпнулися, очі широко розкрилися, і він трохи підняв голову, прислухаючись.
Крики були різкими, трохи приглушеними, але не загрозливими. Вони швидше нагадували чергову сварку або надмірно емоційний прояв людських почуттів. Вовк повільно підвівся, струснув шерстю, потягнувся, аж хребет хруснув, і переставляючи лапи майже ліниво, попрямував до сходів. Він зітхнув — йому не надто хотілося втручатися в справи двоногих, але цікавість узяла гору.
Піднявшись на другий поверх, він підійшов до ванної кімнати, звідки й долинали голоси. Двері були прочинені, і він обережно просунув голову всередину, принюхуючись до запаху квіткового мила та шампуню.
Те, що він побачив, було водночас дивним і безглуздим. 

Еджей стояла перед дзеркалом у нижній білизні, з навушниками у вухах, і щось голосно вигукувала, емоційно розмахуючи руками. Вона явно була захоплена своїм монологом і не помічала, що не одна в кімнаті. Час від часу вона підстрибувала на місці, очевидно, у такт музиці, яку слухала.
Вовк на мить застиг, а потім скривився, зморщивши носа.
"Ці двоногі такі дивні... А без шерсті вони ще й жахливі. Фу. І чого вони взагалі такі голі?" — подумав він, спостерігаючи за дівчиною з явною відразою. 

Раптом дівчина, повертаючи голову, помітила у дзеркалі його морду, що визирала з-за дверей. Вона завмерла, її очі розширилися від шоку, а обличчя стало білим, як крейда. 

— Ааааааа! — заволала вона, хапаючи рушник і судомно притискаючи його до себе. — Ешлі! Ааааа! Збоченець!  Виженіть його звідси! 

Вовк ледь не вишкірився від її крику, його вуха притиснулися до голови від різкого звуку.
"І чого вона так репетує? У неї ж навіть шерсті немає... Фу. Ще й кричить, як недорізана качка."

За кілька секунд у коридорі пролунав гучний стукіт кроків, наче хтось біг босоніж по дерев'яній підлозі, і в двері ванної влетіла розпатлана Ешлі. Вона різко зупинилася, ледь не послизнувшись на килимку, швидко оцінила ситуацію й уперлася руками в боки, приховуючи усмішку. 

— Що знову сталося?! — вигукнула вона, переводячи погляд із сестри на вовка. 

— Забери цього... цього... цього збоченця! — Еджей майже задихалася від обурення, тицяючи тремтячим пальцем у вовка, який стояв у дверях і, здавалося, вже шкодував, що піддався своїй цікавості. Його вуха були притиснуті до голови, а в очах читалося щось схоже на розгубленість.
Ешлі глянула на сестру, яка все ще тримала рушник біля себе побілілими від напруження пальцями, потім на вовка, і раптом вибухнула дзвінким сміхом, аж луна пішла коридором. 

— Ахахах! Боже, Еджей! Це просто вовк! Ну що йому там у тебе цікавого?! — вона витирала сльози, що виступили від сміху. — Він навіть не розуміє концепцію одягу! 

— Він підглядав! — драматично вигукнула Еджей, ще міцніше загортаючись у рушник. — І взагалі, хіба ти не бачиш його погляд? Він точно все розуміє! 

— Ти серйозно? — Ешлі закотила очі. — Це ж вовк! Думаєш, він узагалі розуміє, що ти тут щось приховуєш? Для нього ти просто дивна двонога істота без шерсті.
Ешлі рішуче схопила вовка за загривок і почала тягнути з дверного прорізу. Її пальці потонули в густій сірій шерсті. 

— Ну ж бо, марш звідси, підглядачу! — вона смикнула сильніше, ледь не спіткнувшись об поріг.
Їй вдалося витягти його за межі ванної, але вовк навмисно напружився, розставивши лапи ширше та притиснувшись до підлоги, роблячи вигляд, що важчий, ніж є насправді. Його очі хитро блиснули, коли він відчув, як дівчина намагається його зрушити. 

— Ого, коли ти встиг стати таким великим і важким?! — пирхнула Ешлі, хитаючись і намагаючись утримати рівновагу. — Ти ж не слон, щоб так упиратися! 

Вовк не рухався, лише з поблажливою цікавістю дивився на неї, злегка нахиливши голову набік. В його очах читалася явна насмішка. А потім раптово, без жодного попередження, він рвучко рушив уперед.
Ешлі, абсолютно не очікуючи такого підступного маневру, випустила його шерсть і, втративши рівновагу, замахала руками, намагаючись втриматися на ногах. 

— А, чорт! Ах ти ж хитрий пес! — вигукнула вона, ледве встигнувши схопитися за стіну.
Вовк коротко фиркнув, наче посміявся з її незграбності, й спокійно, з гідністю переможця, рушив до сходів. Його хвіст був гордо піднятий, а кроки впевнені, ніби він щойно виграв важливу битву.
Дійшовши до своєї лежанки, він зробив кілька кіл, вминаючи подушку, перш ніж лягти, зручніше влаштувався й демонстративно позіхнув, показуючи свої білі ікла, ніби нічого особливого не сталося. 

Еджей, усе ще обурена і червона від збентеження, визирнула з ванної й сердито глянула на сестру, міцно тримаючись за одвірок. 

— Він де? — прошипіла вона, озираючись коридором. 

— Внизу, — безтурботно відповіла Ешлі, усе ще посміхаючись і потираючи лікоть, яким зачепила стіну. — Можеш виходити, твоя честь у безпеці. 

Еджей пробурмотіла щось схоже на "Безсоромний хвостатий збоченець" собі під ніс, із грюкотом зачинила двері й пішла вдягатися, продовжуючи бурмотіти про нахабних вовків та відсутність приватності в домі. З-за дверей долинав звук шухляд, що різко відчинялися й зачинялися — схоже, сестра все ще була добряче роздратована. 

Ешлі лише хитнула головою, усе ще трохи усміхаючись. Вона потерла забите місце на лікті й рушила до своєї кімнати. 

Вовк лежав на своєму лежаку, коли в дім зайшли Декс і Вел. Вони на мить зупинилися на порозі, знімаючи з себе верхній одяг. Скинувши куртки, обидва піднялися сходами нагору. 

Вовк лежав із відкритими очима, спостерігаючи за ними. Коли його двоногі зникли на другому поверсі, він заплющив очі і заснув. 

Вранці вовк прокинувся, повільно піднявся, потрусив шерстю і зробив кілька кіл навколо свого місця. Потім попрямував на кухню, насторожено прислухаючись до тиші в домі. Його погляд ковзнув по мисках, наповнених їжею і водою. Він підійшов, спокійно поїв і напився, після чого підняв голову, розглядаючи кухню. 

Помітивши, що нікого немає, вовк повернувся до сходів. Обережно поставив одну лапу, потім другу, і почав підніматися. Кімнати були відчинені. Заглянувши всередину, він побачив, що вони порожні. Він пройшов далі і зайшов у кімнату Еджей. Там стояло велике дзеркало. 

— Ось і ти... — промовив він уголос, знаючи, що в домі нікого немає. 

Вовк підійшов до дзеркала, зупинився перед ним і уважно подивився на свою лапу. Його лапа поступово змінювалася, набуваючи форми людської руки. Він поворушив пальцями, спостерігаючи за трансформацією. Це була рука, така сама, як у двоногих, але... чому лише лапа? Чому все інше залишалося вовчим? 

— Гррр... — вовк загарчав, роздратований власною незрозумілою природою. Його кігті вп'ялися в підлогу.