Глава 36

 Два білих вовки лежали в затінку, спостерігаючи за школою вже досить довго. Після кількох хвилин спокою Аш раптово підскочив - його вуха напружено ворухнулися, очі блиснули зацікавленням. Він зосереджено вдивлявся в один із боків шкільної будівлі.

 Аза підняла морду, здивовано спостерігаючи за ним.

 - Ти чого такий? - запитала вона, трохи нахиливши голову і намагаючись зрозуміти, що саме привернуло його увагу. Її погляд ковзнув у той самий бік.

 З дверей школи вийшла дівчина і попрямувала до кутка будівлі. В її рухах відчувалася невпевненість, наче вона знала, що за нею стежать. Аш уважно спостерігав за кожним її кроком, його м'язи напружилися. Невдовзі з тих самих дверей вибіг хлопець, який кинувся слідом за нею і наздогнав біля кута. Він різко схопив її за руку і відтягнув за будівлю, де сильно притиснув до стіни, затиснувши рукою її рот.

 - Думаєш, така крута, коли всі на тебе витріщаються? - прошипів він злісно, притискаючи її все сильніше. - Думаєш, можеш просто ігнорувати мене?

 Дівчина хрипко вдихнула, а по її щоках потекли сльози. Вона дивилася на нього з дивним спокоєм і водночас незламною рішучістю в очах.

 - Знову за своє... Тобі ніколи не вистачає, правда? - тихо прошепотіла вона, і її голос був майже нечутним, але сповненим гіркоти.

 Хлопець поглянув на неї, здивовано розширивши очі. Зазвичай вона б почала кричати, благати відпустити, але зараз... По її щоках повільно текли сльози, однак погляд її очей був холодним, як крига. Тоді сталося дещо дивне: її очі спочатку стали чорними, немов безодня, а потім яскраво побіліли, наче виблискуючи внутрішнім світлом. Вона різко схопила його за руку, і перш ніж той встиг отямитися, вони помінялися місцями - тепер її рука стискала його за шию, піднімаючи над землею.

 - Відпусти мене! Негайно відпусти! - закричав він, марно намагаючись вирватися з її хватки. Його ноги безпорадно дриґалися в повітрі.

 Вона піднімала його все вище, не виказуючи жодних емоцій на своєму обличчі. Її очі світилися неприродним білим світлом. У цей момент на кут забігли близнюки Райлі та Ліам разом із Роккі. Помітивши дівчину, що тримала хлопця за шию, Роккі, не замислюючись, рвонула вперед і, використавши всю свою силу, плечем збила її на землю. Дівчина впала, а її туфля відлетіла вбік, зачепившись за виступ у стіні.

 Ліам кинувся допомагати Річарду підвестися, і той, ледве звівшись на ноги, відразу кинувся бігти геть, спотикаючись і тримаючись за горло.

 Райлі з подивом дивилася на дівчину, що все ще лежала на землі. Її волосся розсипалося по асфальту, а очі повільно поверталися до свого звичайного кольору.

 - Вона... завжди була такою егоїсткою? - запитала Райлі, знервовано зиркнувши на Роккі. - Що це взагалі було?

 - Не роби поспішних висновків, ми не знаємо, що тут насправді сталося, - відповіла Роккі твердо, не зводячи пильного погляду з лежачої дівчини. В її голосі відчувалася невпевненість.

 Ліам обережно нахилився до дівчини, яка все ще не підводилася. Її руки легко тремтіли, а погляд був спрямований у порожнечу.

 - Ти в порядку? - запитав він м'яко, намагаючись зловити її погляд. - Можемо викликати медсестру, якщо потрібно.

 Дівчина лише коротко кивнула, повільно підводячись на ноги. Одна її туфля все ще лежала збоку, зачепившись за виступ у стіні, та, здається, вона не звертала на це жодної уваги. Її рухи були механічними, наче вона рухалася уві сні.

 - Дозволь хоч туфлю тобі підняти, - спробувала Роккі, роблячи крок уперед.

 Дівчина кинула на них короткий, майже порожній погляд і, не сказавши ані слова, почала йти в протилежний бік. Її босоніжка ступила на уламок скла, але вона навіть не здригнулася, продовжуючи йти, залишаючи за собою кривавий слід на сірому асфальті.

 - Що, в біса, з нею сталося? - тихо запитав Ліам, дивлячись на темні краплі крові на землі. - Ви бачили її очі? Вони... світилися.

 - Це, звісно, цікаве питання, - відповіла Роккі, нервово струшуючи плечима. У її голосі відчувалася суміш тривоги і зацікавлення.

 Коли Роккі озирнулася назад, її погляд зустрівся з пронизливими очима білого вовка, що все ще стежив за ними з віддалі. Тварина здавалася неприродно великою і... занадто розумною для звичайного вовка.

 - Підемо туди? - запитала Аза, обережно поглянувши на Аша. Її хвіст нервово посмикувався. - Може, варто перевірити, чи з нею все гаразд?

 - Ти здуріла? Дивись, скільки людей навколо, - відповів він, напружено вдивляючись у шкільну територію. Його м'язи були напружені, готові до руху.

 Вовки обережно повернулися в ліс, безшумно зникаючи між густими деревами. Їхні білі силуети розчинилися в тінях, наче примари.

 Емі зупинилася біля краю шкільної території, присіла і кинула відсторонений погляд на свої ноги. На одній з них була туфля, на іншій - ні. Вона спокійно витерла з ноги бруд і кров, наче не помічаючи глибокого порізу. Рана вже почала затягуватися, залишаючи лише тонкий рожевий слід. Потім підвелася і, з незворушним виразом обличчя, пішла далі.

 Десь у глибині лісу до Аша і Ази підійшла Багі. Її світла шерсть зливалася з тінями дерев, а очі світилися тривогою.

 - І навіщо ти дав кров тій двоногій? - запитала вона, з неприхованим докором дивлячись на Аша. - Ти ж знаєш, що це небезпечно.

 - Кому давати кров - моє рішення, - холодно відповів Аш, в його очах знову заграв ледь помітний червонуватий вогник.

 - Та й сірих вовків чимало, - зауважила Аза, цікаво зиркаючи на Багі. В її голосі прозвучала нотка виклику. - Якщо серед нас з'явиться ще один білий вовк, це буде навіть на краще, правда? Нас і так занадто мало.

 - Проблемою це стане лише тоді, якщо вона змінить колір, - відповіла Багі з відтінком тривоги в голосі. Вона подивилася на них важким, сповненим древньої мудрості поглядом. - І не забувай, що вона може виявитися чорною. Ти ж знаєш, що означає чорний колір для нашого роду.

 - Це взагалі можливо? - запитала Аза, злегка насторожено глянувши на Аша. Її вуха притиснулися до голови від хвилювання. - Щоб людина стала чорним вовком?