Глава 33

 Сльози залишалися на обличчі дівчини. Відкривши очі, вона побачила перед собою велику морду білого вовка. Вода стікала з його шерсті, а язик звисав над її обличчям. Від несподіванки і страху вона різко відскочила назад, тремтячи від холоду, і напружено дивилася на нього. Білий вовк спокійно стояв напроти неї, оглядаючи її проникливими очима.

 Дівчина не могла повірити в те, що відбувається. Її серце гучно калатало в грудях, холод пробирав тіло до кісток, але вона відчувала, що не може відвести очей від цього могутнього звіра.

 Раптом голова вовка різко повернулася у бік лісу. Його вуха насторожено піднялися, а лапи глибше вчепилися в землю, випускаючи гострі кігті, які блищали під тьмяним світлом. Його тіло напружилося, готове до дії. Щось привернуло його увагу, і це щось явно становило загрозу.

 Дівчина помітила зміну в його поведінці і почала нервово озиратися. Її страх зростав із кожною секундою. Вона обережно повернула голову в напрямку, куди дивився вовк, і побачила, як з кущів з'явилися кілька сірих вовків. Їхні очі хижо світилися в темряві, і вони повільно наближалися до них.

 - Ні... Це не може бути правдою, - прошепотіла дівчина, відчуваючи, як її дихання стає уривчастим.

 Вовк кинув на неї короткий погляд своїми бурштиновими очима, в яких читалося німе благання залишатися на місці. Його м'язи напружилися під густою білосніжною шерстю, коли він знову зосередив увагу на сірих вовках, що виходили з темряви лісу. Холодне повітря наповнилося запахом небезпеки.

 - Не рухайся, - прошепотіла сама собі дівчина, намагаючись угамувати тремтіння в колінах.

 Протяжний вий одного з сірих вовків розрізав нічну тишу, від чого мурашки побігли її спиною. Білий вовк негайно відступив назад, притискаючись теплим боком до її ніг, створюючи живий щит між нею та небезпекою. Його шерсть була настовбурчена, утворюючи загрозливий комір навколо масивної шиї.

 Сірі вовки почали виходити з лісу – один за одним, наче примари, що матеріалізуються з темряви. Їхні жовті очі світилися голодним блиском, а з пащ капала слина. Раптом позаду сірої зграї з'явилися ще два білих вовка - Аза і Багі, їхні срібні силуети різко контрастували з сірими тінями ворогів.

 Напруга зростала з кожною секундою, повітря здавалося густим від адреналіну. Сірі вовки почали кружляти навколо них, їхні лапи беззвучно ступали по вологій траві. Час від часу вони клацали щелепами, демонструючи гострі ікла. Раптом тиша вибухнула гарчанням та виттям білі вовки кинулися в атаку. Їхні тіла злилися в єдиний вихор зі своїми супротивниками. Звуки битви наповнили галявину: глухі удари тіл, що зіштовхувалися, люте гарчання та болісні скавчання.

 Дівчина, паралізована страхом, все ж спробувала повільно відповзти назад. Її пальці занурилися в холодну землю, коли вона намагалася відштовхнутися. Білий вовк миттєво відчув її рух і обернувся – в його очах промайнув відчай, але було запізно.

 - Ні! - скрикнула вона, коли величезний сірий вовк накинувся на її захисника, вчепившись іклами в його плече. Кров забарвила білу шерсть у криваво-червоний колір. У ту ж мить другий нападник перестрибнув через них і притиснув дівчину до землі своєю важкою лапою. Холодна земля впилася в її спину, а вага вовчої лапи вичавлювала повітря з легень. Сльози затуманили зір, котячись по щоках, а серце гуркотіло так сильно, що, здавалося, от-от вирветься з грудей.

 - Будь ласка... - прошепотіла вона крізь сльози, дивлячись в жовті очі хижака над собою.

 Білий вовк, почувши її відчайдушне благання, наче знайшов у собі нові сили. Його очі спалахнули лютим вогнем.

 - ГРРРРРАААААРРР! - його рев прокотився лісом, сповнений такої люті й рішучості, що навіть дерева, здавалося, здригнулися.

 З несамовитою силою він скинув свого нападника. Удар його могутньої лапи був настільки потужним, що сірий вовк, скавучачи від болю, пролетів кілька метрів і з гучним сплеском впав у темні води озера.
Вовк, що тримав дівчину, різко повернув голову до білого, ще сильніше натиснувши лапою на її груди. - 
ААААА! - її крик пронизав повітря, коли жорстокі пазурі ще глибше впилися в тіло.

 Глухе, загрозливе гарчання вирвалося з грудей Білого вовка. - Гррррр-р-р... - Він діяв блискавично - без найменшого вагання кинувся вперед, збиваючи ворога з ніг. Вони покотилися по землі єдиним клубком із шерсті та іклів, але битва тривала лише мить.

 - РРРРАААРГХ! - люте ревіння розірвало нічну тишу.

 З моторошним хрускотом він зімкнув щелепи на горлі супротивника. Пролунало останнє хрипке скавучання, і той затих назавжди.

 Тим часом Аза і Багі, закінчивши зі своїми ворогами, стояли на краю галявини, захекані, але переможні. Їхня біла шерсть була заплямована кров'ю, але вони гордо тримали голови, спостерігаючи за своїм ватажком. 

 Білий вовк поставив лапу на переможеного сірого вовка, підняв морду до зоряного неба і почав вити. Його могутнє завивання здійнялося в повітря, пронизуючи нічну тишу. Це був крик, якого місто ще не чуло. Його вий долинув до школи, де діти сиділи на уроці. Вони підскочили з парт і побігли до вікон, штовхаючись та перешіптуючись, дивлячись у сторону лісу. Еджей з Ешлі, тремтячи, притулились одна до одної.

 - Що це? - прошепотіла Ешлі, її блакитні очі розширилися від страху.

 - Не знаю, - відповіла Еджей, міцніше стискаючи плече сестри. - Але звучить... страшно.

 Хантер притягнув до себе тремтячу Кейт, обійнявши її за плече. Його зазвичай самовпевнений вигляд змінився тривогою, коли він почув цей моторошний звук.

 - Все буде добре, - прошепотів він їй на вухо, але його власний голос тремтів.

 Саванна, пробралася крізь натовп до них. Її шкіра здавалася блідішою, ніж зазвичай, а зазвичай ідеально укладене кучеряве волосся розтріпалося від поспіху.

 - Дівчата, ви це чуєте? - прошепотіла вона, хапаючись за руку Еджей.

 Роккі, Ліам і Райлі швидко піднялися з парт, коли моторошний звук прорізав звичну тишу шкільного класу. Їхні стільці з гуркотом відсунулися назад, привертаючи увагу інших учнів, які ще не наважувалися поворухнутися.