Глава 32

 Вовк, лежачи на своєму килимку, підняв голову, уважно оглянув кімнату, а потім повільно обійшов її, ніби щось шукаючи. Повернувшись до виходу, він попрямував до кухні. Там він зупинився біля своєї миски, принюхався і неохоче почав їсти.

 - Як мені вже набридла ця їжа... Вона зовсім не смачна, - пробурмотів вовк із незадоволенням. 
 - Щодня одне й те саме. Хоч би раз щось свіже принесли.

 Поївши і напившись води, вовк підійшов до дверей і через отвір вийшов надвір. Він підняв голову, подивився на яскраво-блакитне небо і глибоко вдихнув свіже повітря. Опустивши морду, вовк кинувся бігти до лісу. 

 Дорогою він помітив, що в лісі, де зазвичай буває багато світлячків, сьогодні було дивно тихо.

 - Де всі ці світлячки? Якось дивно... - подумав він, зупинившись на краю лісу і вдивляючись у напрямку парку. "Зазвичай вночі тут то тут з'являються і зникають ці світіння. А сьогодні жодного... Щось відбувається."

 Раптом він побачив фігуру людини, що йшла на двох ногах. Вовк напружився, спостерігаючи за нею, його м'язи мимоволі напружились.

 - Ці двоногі істоти такі дивні... - пробурмотів вовк невдоволено, ховаючись за кущем. - Вдягаються смішно і ходять собі на задніх лапах. Чому я не можу стати, як вони? Хоча... навіщо мені це?

 Він уважно стежив за дівчиною, яка наближалася до лавки і плакала. Вовк нашорошив вуха, прислухаючись до кожного звуку, до кожного схлипування.

 Дівчина зупинилася біля лавки, її обличчя було заплакане, страх і розгубленість застигли в очах. Вона важко опустилася на лавку і тихо зітхнула, невидячим поглядом дивлячись собі під ноги.

 - Що я зробила? Чому вона так сильно схопила мене за шию? - тихо промовила дівчина, торкаючись тремтячими пальцями своєї шиї. - Її очі... Не може бути, щоб людина могла змінювати колір очей. Це, мабуть, мені здалося. Але ж я точно бачила, як вони стали іншого кольору.

 Вовк уважно слухав її, не відводячи пильного погляду. Його загострений слух вловлював найменше тремтіння в її голосі. Насторожився ще більше, почувши про зміну кольору очей, а шерсть на загривку злегка настовбурчилася.

 - Цікаво, хто ще з вовків є в школі? - прошепотів він, принюхуючись до повітря. Його вуха, немов локатори, повертались у різні боки, вловлюючи кожен шерех.

 Дівчина сиділа на лавці, її обличчя було блідим від страху. Вона кілька разів глибоко вдихнула, а потім повільно підвелася і, хитаючись, почала йти в напрямку лісу. Вовк теж заворушився, безшумно відступив назад, щоб вона його не помітила, і заховався в густих кущах. Дівчина підійшла до лісу, завмерла на мить, а потім повернула і попрямувала до озера.

 Вовк, безшумний як тінь, рушив за нею, тримаючись на безпечній відстані. Вони йшли так хвилин двадцять, доки не дісталися до озера. Дівчина, не зупиняючись, увійшла у воду, поступово занурюючись все глибше. Вовк напружено спостерігав за нею з берега. Раптом він побачив, як її голова зникла під водою.

 "Що вона робить?!" - з тривогою промайнуло в голові вовка.

 Не вагаючись ані секунди, він кинувся у воду, швидко пливучи до місця, де вона зникла. Зачепивши зубами її куртку, він потягнув дівчину до берега. Коли він витяг її на пісок, вона почала кашляти, приходячи до тями від шоку. Її очі повільно розплющились, і вона побачила над собою великого білого вовка, з мокрої шерсті якого стікала вода. Сльози знову потекли по її обличчю, але цього разу не від болю чи страху.

 Вовк тихо схилився над її обличчям і обережно облизав його.