Глава 23

 Аш стояв впритул до сірого вовка, дивлячись йому прямо в очі. Звір відповідав тим самим поглядом, напружений і хижий. Вони недовго так стояли, але Аш знав, що якщо він нічого не зробить, то цей вовк може побігти в місто, де є люди. У парку біля лісу, як вкопана, стояла Майя. Вона, злякана і безпорадна, спостерігала за цією неминучою сутичкою.

 Не довго вагаючись, Аш накинувся на сірого вовка, почавши бій. Гучний, звірячий рев розірвав тишу ночі. 

 Сірий вовк був сильний і спритний, але Аш мав перевагу в досвіді. Вони зіткнулися з шаленою силою, їхні тіла стикнулися в жорстокій танці. Гарчання й рикання наповнили нічне повітря, перетворюючи парк на арену бою. Аш кинувся вперед, намагаючись схопити ворога за шию, але сірий вовк ухилився, як блискавка. Звіряча паща, озброєна гострими зубами, зімкнулася на лапі Аша. Біль пронизав його, як вогонь. Аш з усієї сили відштовхнув його, намагаючись звільнитися, і вдарив противника лапою в обличчя. 

 Сірий вовк не здавався, і бій продовжувався з новою силою. Аш знову спробував атакувати, цього разу вдалося схопити ворога за шию і повалити на землю. Він почав душити його, відчуваючи, як той борсається під ним. Аш відчував, як його власні м'язи напружуються, як його тіло тремтить від напруги.  

 - Аш, де ти? Мені страшно! - злякано закричала Майя.

 Почувши крик Майї, Аш на мить перестав душити супротивника. Він зрозумів, що не може залишити дівчину без захисту. Взявши сірого вовка за шкірку, він кинув його в ліс. 

 "Ладно, живи," - подумав Аш та повернувся до Майї, яка все ще тремтіла від страху. 

 Тим часом, в іншій частині міста...

 Роккі зайшла в одну із кабінок.

 - Привіт всім.

 - Привіт, - відповіли молодь з їхньої школи. Десять дітей стояли, як вкопані, дивлячись на Роккі.

 - Ти що тут робиш? - злобно запитала Мішель.

 - А чому я тут? Я зайшла сказати, що поліцейські передали, щоб ви йшли додому, - відповіла Роккі.

 - Ми тобі не віримо. А де адміністрація? - сказали гуртом. 

 Роккі повернулася і побачила, що адміністрації дійсно не було, вони втекли. 

 - Хочете вірте, хочете ні, мені байдуже, але адміністрація втекла, - сказала Роккі і пішла,  швидко зникнувши в коридорі. Їй стало байдуже на них. "Чому я маю за них думати?" - подумала вона,  замкнувшись у собі. Її слова пролунали в кабінці, викликаючи здивування і тривогу в інших дітей. Хтось заплакав, а хтось із злістю стиснув кулаки, почуваючи себе кинутими.

 Тим часом, в іншій кабінці, де були ще діти, зайшли близнюки.

 - Всім привіт, - сказала Райлі, намагаючись  зберегти спокій, хоча в її голосі чулася тремтіння. 

 Діти повернулися до неї, музика грала. Саванна, не витримавши напруги, взяла пульт і вимкнула музику. Всі одразу повернули голову, коли почули постріли на вулиці. Звуки були настільки близькими, що здавалося, ніби вони лунають в самій кабінці. Вони переполошилися, кричали від страху, почали труситися.
 
 - Без паніки, - сказав Ліам, намагаючись заспокоїти своїх товаришів, хоча його власні руки тремтіли. - Нам треба тихо виходити і покидати це місце.

 Еджей взяла телефон, хотіла набрати номер тата, але сигналу не було.

 - А чому сигналу немає? Де він?

 - Сигналу не тільки у тебе немає, у нас теж його немає, - сказала група позаду неї.  

 Хантер подивився на Ліама, з боязню в очах.

 - Що нам робити? Що сказали поліцейські?

 - Всім треба зібратися в спортзалі, - сказав Ліам. - Я не знаю, якщо всі підемо в спортзал, то ми будемо легкою мішенню. Перше, нас буде там забагато, друге, ті, хто напали, легко можуть напасти і там на нас.

 - А сюди вони не прийдуть? - запитала Кейт,  стискаючи в руках свій телефон, завжди з собою. 

 - Сюди я не знаю. Може і прийдуть, але стрільба не тут, вона відбувається біля лісу і в парку. Сюди просто звуки доходять. Можливо, стріляють з деяких машин, які проїжджають. Я не сильно в курсі, - відповів Ліам.

 Вони зібралися групою зі всього класу, затиснувшись один до одного, дивлячись один на одного зі страхом, не знаючи, що робити далі. В їхніх очах читався страх, невпевненість, а в повітрі відчувалася тяжка атмосфера небезпеки.

 В другому кінці парку, де повітря просякнуте запахом вологої землі і хвої, Шериф, затиснувши зброю в руках, крикнув: - Припиніть вогонь!

 - Шерифе, чому? - запитала Джулія, з тривогою дивлячись на нього.

 - Бережіть патрони і гляньте, як вони рухаються - хаотично бігають як блискавки, відволікають нас.  Щось тут не так, - відповів він, його голос був напружений і хрипкий.

 Всі дивилися, як вовки, непоранені, стояли напроти  них, їхні жовті очі горіли ненавистю і загрозою. 

 - Їх там троє, але вони рухаються швидко, кулі їх не зачіпають. Що нам робити? - запитала Еверлі, її  голос тремтів від страху. 

 - Стояти і чекати. Іншого варіанту в нас поки немає.

 Два білих вовка, тримаючи в пащах сірого вовка, пройшлися тихо в тіні до лісу, там вони його і кинули.

 - Нехай тут полежить, - сказала Аза, її голос був спокійний, але в ньому проглядала злість.  

 - Ну куди його? Може, закопаємо? - запитала Багі,  дивлячись на Азу.

 - Ти мене чому запитуєш? Я звідки знаю. Нам  треба йти звідси, - відповіла Аза, і два білих вовка, подумали і все-таки закопали сірого вовка під старим дубом.

 В караоке діти застили від страху, їхні очі розширилися від жаху, а серця билися як божевільні. 

 - Ідіть тихо звідси, менше шуміть, - взяла ініціативу на себе Роккі, її голос пролунав крізь тишу з несподіваною рішучістю. - Не стійте тут, ворог може прийти і сюди.

 - А хто ворог? - запитала Сара, її голос тремтів від страху. 

 "Якщо ми зараз скажемо, що то вовки напали, нам не повірять," - подумав про себе Ліам, з недовірою  дивлячись на розгублених дітей.

 - Ми бачили поліцейського. Хто ворог, ми не  знаємо, але поліцейський сказав, що ми повинні покинути це місце для нашої безпеки і йти по домах. Оскільки стрільба припинилася, ми можемо  зараз через пожежний вихід піти в іншу сторону, - сказав Ліам, намагаючись зберегти спокій, хоча його власні руки тремтіли.