Глава 20

 Він стояв і дивився, як мати з дівчатами йшли в одну сторону, а їхній батько в іншу.

 - Як добре, що ви є один у одного, -  прошепотів він,  злегка  заздрячи  їм.

 Вовк спустився, підійшов до лежака ліг і заснув.

 Йому приснилося, що він маленький сидить в клітці на кораблі.

 - Привіт. 

 Він глянув убік і побачив Азу. Вона теж була в клітці, зробленої з металу. Багі сиділа в іншій клітці,  на відстані кількох кроків, а навколо сиділи ще вовки, їхні очі горіли вогнем. Деякі з них були великими і сильнішими, ніж він, інші - маленькими і худими, але всі вони дивилися на нього.

 - Аза, що я тут роблю? Я спав на свому лежаку? - спитав вовк.

 - Ви спите, мій господарю, - відповіла Аза.

 На нього дивилися і білі, і чорні вовки.

 - Чому вас так багато і чому ви в клітках? - здивувався він, його тіло тремтіло від злості. Він  хотів вирватися з цієї тюрьми, хотів бути вільним.  Чим далі він сердився, тим більше світився.

 - Стійте, заспокойтеся. - сказала Багі

 - Аррр, - прогарчав вовк. І прокинувся весь у поту, скочив на лапи й похитав головою.

 - Ото Приснився мені сон, - сказав він уголос, уже нікого не боячись, прийде хтось чи ні.

 Він обійшов будинок, зайшов на кухню, поїв,  повернувся до вхідних дверей, вийшов надвір і пішов у парк. Аш помітив у парку багато людей і сховався в лісі. Ліг там і просто відпочивав, дивлячись, як дерева рухаються.

 Мардж під'їхала до медзакладу, подивилася на свої документи на кріслі, взяла їх і пішла в кабінет. Вона зайшла, подивилася на Ілайну, нічого не питаючи, підійшла до свого столика і сіла за нього.

 - Ілайна, що ти робиш? - запитала вона з цікавістю.

 - Я... а ви прийшли... Доброго дня. Я просто дивлюся, може ми щось пропустили, - з тривогою в голосі відповіла Ілайна.

 - На що ти дивишся? - знову запитала Мардж.

 - Та так, на стару шерсть, - відповіла Ілайна. "Не можу сказати, що я розмовляла з білим вовком, вона подумає, що я божевільна".

 - Гаразд, дивись, - Мардж продовжувала сидіти за столом і теж дивилася на шерсть, але на іншу.

 Майя гуляла в парку, там гуляло багато дітей. Хтось грав у бейсбол, хтось лежав і читав книжку. Вона йшла сама і тільки дивилася в різні боки. З лісу за нею спостерігав вовк. Задзвонив телефон, взяла Майя трубку.

 - Так.

 - Привіт, ти де? - запитала Еджей.

 - Я сиджу тут, в парку, на лавочці. А що? - відповіла Майя.

 - Я просто запитала, де ти, ми всі йдемо в караоке, а тебе немає, - сказала Еджей.

 - Йдіть, я тут посиджу, - відповіла Майя і поклала трубку. Її очі дивилися в ліс і прямо в очі вовка. Білий вовк, не довго думаючи, відвів від неї очі і пішов глибше в ліс.

Майя сиділа і не звернула уваги, що дивилася комусь в очі, просто продовжувала сидіти.

Увійшов вовк у ліс і заговорив.

 - Так, як тепер у тінь піти? - прошепотів він, відчуваючи себе не в своєму елементі. - Я скоро збожеволію, якщо продовжу далі говорити сам з собою. - посміхнувся він. - Немає нікого, хто б мені відповів, хто б мені допоміг. Я сам.

 Вовк блукав лісом туди-сюди, поки не заблукав.

 - Так де я? - озирнувся. - Я заблукав?

 Довго не ходив, як знайшов печеру. Він відійшов, помітивши, як звідти хтось виходить.

 З печери вийшли два сірі вовки, стали біля неї, подивилися один на одного. Один повернувся в печеру, інший пішов до озера. Білий вовк спостерігав і повільно йшов за сірим вовком.

 - Куди ти йдеш? - сказав він про себе.

 Сірий вовк зупинився біля озера й озирнувся.

 - Кого ти шукаєш? - продовжив білий вовк.

 Вони покружляли навколо озера, і сірий побіг до печери й зник. Постояв білий вовк біля печери, і пішов звідти.

 - Але я знайшов вихід, дивно, що в тій печері – іншим разом я перевірю, він знову вийшов біля парку і побачив Майю, яка все ще сиділа на лавці.

 - Ой, я не туди вийшов, - сказав вовк. Людей у парку не було, а дівчина просто сиділа одна. Білий вовк подивився на неї і повернувся, щоб піти.

- Стій! Ти добрий чи злий? - крикнула Майя, зупинившись неподалік. - А, це ти, Аш! - сказала вона, розпізнавши його по ошийнику. Вона підбігла і почала гладити його. Вовк здивовано дивився на  неї, не знаючи, як реагувати.

 "Чому мене сьогодні всі гладять?" - сказав про себе вовк. "І як вона дізналася, що то я? А, ну так, ошийник. Щоб мене не застрелили, Декс одягнув на мене ошийник. А я й забув". - вовк обернувся і став бавитися з Майєю, пустувати, як дитина.

Декс сидів у своєму кабінеті, перекладаючи фотографії та документи, його очі були задумливі. Він відчував, що в цьому лісі щось не так, щось не в порядку. Йому хотілося  з'ясувати, що ж саме відбувається. Він підвівся і вийшов з кабінету, рішуче обдумуючи свій  наступний крок.

- Так, я думаю, нам потрібно зібрати більше людей і знову обшукати той клятий ліс. У ньому щось  приховано. - сказав Декс, стиснувши кулаки. - Ми не можемо дозволити, щоб люди зникали безслідно. Ми повинні з'ясувати, що відбувається.

 - Шерифе, ми вже обдивилися весь ліс, - відповів Том.

- Ну, треба щось робити з цією печерою, - сказав  Декс, показуючи пальцем на карту. - Ця печера не  випадкова. Вона занадто велика і глибока. Якщо в  лісі хтось зникає, ми повинні це знати.

 - Тоді нам потрібно більше людей, - сказала Діна.

 - Сьогодні подзвони мисливцям і ми відкриємо полювання на вовків, які живуть біля озера. - сказав Декс, стиснувши кулаки. - Досить сидіти склавши руки. Ми з мисливцями зберемося, вичистимо ліс до печери і перевіримо печеру.

 - Звертайся до експертів, вони теж поїдуть з нами. - сказав Декс, з рішучістю дивився на своїх колег. - Поїдуть усі, хто є. Залишаться лише Кессі та Адам і  ще двоє поліцейських в дільниці. Завтра зберемося  ми всі біля дільниці о восьмій ранку. Ми повинні знайти зниклих людей.

 Після виступу Декс повернувся в свій кабінет. А Діна і Кессі почали дзвонити мисливцям і експертам.