Глава 17

Декс сидів у своєму кабінеті, дивлячись у простір, намагаючись зрозуміти, що робити далі. Його співробітники проходили повз його офіс, балакаючи між собою, а він просто сидів і думав.

У школі дівчатам стало нудно вештатися біля стадіону.

- Нехай грають, чого ми тут сидимо, чого дивимось? - сказала Еджей.

- А що нам робити? - відповіла Майя.

- Ходімо в кафе чи ще кудись, тут стає нудно. - сказав Хантер.

- Нічого страшного, всі такі "йдемо туди, йдемо сюди", а насправді що ми будемо робити? - сказала Саванна.

І настала тиша. Вони так і не домовилися, куди йти, і продовжували сидіти.

Близнюки йшли собі, коли Роккі знову обійняла їх.

- Привіт, куди ми йдемо? - запитала Роккі.

- Ми йдемо, куди треба, а ти чому тут? - сердито відштовхнув руку Роккі з себе. 

- Досить нас обнімати. - Сказав Ліам.

- Ну, не буду. Які ж ми розлючені, - посміхнулася Роккі.

- Достатньо. А ти заспокойся, - відповіла Райлі.

До відділку зайшли Шарлотта та Еверлі, вони були з мисливців.

- Мені потрібен шериф, де він? - запитала Шарлотта.

- А ви по якому питанню? - запитала Джулія.

- У нас зникли десять людей, - відповіла Еверлі.

- Він у своєму кабінеті, - відповіла Джулія та повела обох жінок до кабінету шерифа - Сюди.

- Шерифе, до вас тут двоє мисливців.

- Так, я бачу. Сідайте.

- Дякуємо, - сказали жінки й сіли.

- Але ми тут не для приємностей і чаювання. Ми тут, тому що десять наших зникли безвісти, - сказала Шарлотта.

- Пару днів тому взяли замовлення і поїхали, і зникли. Вони не виходять на зв’язок, як Чет і Тревор.

- І куди вони поїхали?

- Єдине, що ми знаємо,  це те, що в лісі було замовлення.

- Я вже не раз казав: там плівка висить, ліс і озеро під забороною. Що, всім не терпиться туди поїхати? У мене немає людей, щоб поставити там когось.

- Ми не знали, що вони там будуть, але один із них зателефонував, коли був там, і сказав, що він і ще дев'ять людей у лісі.

- Ясно. Ми знову обшукаємо ліс, але я нічого не обіцяю. Ми навіть тих двох не знайшли, як крізь землю провалилися.

- Дякуємо. До зустрічі.

- До зустрічі.

- Нам самим їх тепер шукати? - запитала Еверлі.

- Ні, ми не будемо. Невже я дурна туди йти? Ще не така п’яна, - відповіла Шарлотта.

Жінки вийшли з відділку, сіли в машину і поїхали. Шериф сидів у своєму кабінеті і дивився на папір, де були записані їхні заяви.

- І що мені з цим робити? Як їх шукати і де? Навіщо їм ті стрічки просто так там висять? - сказав собі шериф.

У школі закінчуються уроки, діти всі розходяться по домівках, а деякі залишаються на спортивному майданчику і грають у футбол чи баскетбол. Дівчата розмовляють, хлопці розмовляють. Майя стоїть і дивиться на них.

- Привіт, чому ти тут одна? - запитала Еджей.

- Та так, усі пішли, я залишилася. А де Ешлі? Ви ж двоє ходите, ні?

- Вона десь гуляє.

Аш стоїть по інший бік спортивного майданчика і дивиться на дітей. Там парк, його не видно.

- Во де вони всі бувають після школи. Я думаю, чому вони не йдуть додому, вони тут тусуються.

До нього підійшов інший білий вовк.

- А ви тут.

- Йой, а ти хто? - Аш злякався.

- Чому ви злякалися? По тому, що ми одного кольору і я спілкуюся як ви, то вже зрозуміло, що я з вашого клану.

- Аааа, то ти, Багі, я вже заплутався. Де була?

- Ви ховаєтеся? А виходить смішно: два вовки стоять і розмовляють. Цікаво, як у нас відкриваються рти, коли ми говоримо, - засміялася Багі.

- Я вже дивився в дзеркало, виглядає нормально, як у вовка, - з усмішкою відповів Аш.

- Я прийшла сказати, що печера порожня. Коли ми з Азою її оглядали, там нікого не було.

- Порожня? Ну а хто тоді вбив тих людей?

- На жаль, немає ні слідів, ні крові, ми нічого не знайшли. Куди поділися тіла, невідомо. І куди зникли ті двоє, ми теж не знаємо.

- Ясно. Дивіться далі, але не втручайтеся. Люди повинні самі вирішувати свої проблеми.

- А ми?

- Ми втрутимося тоді, коли буде потрібно. Нас всього троє.

- На кораблі нас було більше.

- Я ще не все згадав, що було на кораблі.

Багі розвернувся і побігла через парк у ліс. Вовк поглянув їй услід і теж зник у тіні. Близнюки та Роккі спостерігали за ними здалеку. 

Райлі подивилася на Ліама, вона нічого не сказала вголос, але він одразу її зрозумів. Роккі подивилася на них, на те місце, де були два білі вовки, і подумала: "Що ви тут забули? Мабуть, те саме, що й ми."

Вовк, зайшовши в будиночок, побачив, як Вел готувала їжу на кухні. Він підійшов до неї.

- Оооо, привіт, де ти був? - спитала Вел. - Ти, мабуть, захотів їсти. Вона підійшла до миски і насипала їжі. 

Вовк став їсти та й думає собі: "Ну, я вас розумію, але якщо відповім, то ви подумаєш, що з глузду з'їхали." І посміхнувся.