Аза стояла на своєму місці на горі, дивлячись на печеру. Біля неї зашелестіли кущі.
- Стій! Хто йде? - крикнула Аза, думаючи, що це Багі.
- Ні, це не Багі, - усміхнулася вона, побачивши зайця. - Іди, я не голодна.
Вона повернулася до печери, насторожила свої вуха й почула крики, що долинали зсередини.
- Що там сталося, що це за крики? - здивовано сказала вона.
Ілайджа з мисливцями просувалися вглиб печери. Вони йшли та йшли.
- Ми сьогодні щось знайдемо? - запитав Арчер.
- Ми Знайдемо. Ми повинні знайти. Тут має бути багато золота, Чет і Тревор не просто так зникли, - сказав Ілайджа.
- Щось має бути, а то ми так довго ходимо, а нічого, крім глибокої печери, немає. Чому так глибоко? Зовні вона здавалася меншою, - сказав Роберт.
- Досить говорити, ходімо, – відповів Ілайджа.
Через п’ять хвилин ходьби почалися постріли.
- Що за постріли? Хто стріляє? - запитав Ілайджа.
- Бос, тут щось відбувається. Хтось біля нас бігає, - відповів один з мисливців.
У печері при найменшому шелесту мисливці почали стріляти в різні боки. Темрява ускладнювала ситуацію, а їхні очі метушливо бігали по печері.
- Припиніть стріляти! Ви ще в себе потрапите! - кричав Ілайджа.
Не минуло й п’яти хвилин, як звідкись з'явилися сірі вовки. Вони нападали з усіх боків. Мисливці знову почали стріляти, але одна куля випадково влучила в ногу Ілайджі.
- Аааа! - він закричав.
Арчер і Роберт схопили його за руки й потягнули. Стрілянина тривала недовго. Двоє мисливців швидко витягували свого боса з печери.
- Що це було, Арчер? - запитав Роберт.
- Друже, я не знаю. Щось блимало і дуже швидко, - відповів Арчер.
- Бос непритомний. Тягни його швидко. Дивись, вони за нами йдуть, і не одні! - кричав Роберт.
Вони швидко вибігли з печери разом зі своїм босом.
Стрілянина в печері припинилася, настала тиша. Аза спостерігала з гори за тим, що відбувалося біля печери. Ілайджа лежав на землі, біля нього стояли два мисливці. З печери не було чути жодного звуку.
- Що сталося? Де інші? - запитав Роберт.
- Де, де... Вже їх немає. Ти ідіот, Ілайджа. Йому потрібні були гроші, і ось не стало десяти людей, - відповів Арчер.
Здалеку Аза спостерігала, як двоє підняли пораненого й віднесли до машини, і поїхали. З печери вже не чути звуків було, настала тиша. Але недовго. Побачила біля печери дівчину з темним, Як ніч, волоссям.
- А ти ще хто? - подумала Аза. - Я тебе не знаю.
Роккі подивилася на печеру, загарчала, перетворилася на вовка і побігла в ліс, зникаючи з очей Ази.
- Ну, нехай біжить, - сказала Аза і посміхнулася.
Вона недовго спостерігала за печерою, потім сама перетворилася й побігла. У лісі настала тиша. Тільки пташки співали та вітерець пройшовся. Печера залишилася недоторканою, як і раніше.
Настав ранок. Сім'я Мартей, як завжди, бігала туди-сюди: хто в ванну, хто на кухню, хто з ванни. Вовк сидів і дивився, як метушаться люди, його голова рухалася туди, сюди.
- Йдіть їсти, - сказала Вел.
"Ой, як добре, а я голодний," подумав вовк і теж пішов до миски. Всі сіли на свої місця, вовк біля миски. Його вуха знову як локатори слухали, що сім’я говорила і про що.
Всі пішли хто куди: діти з мамою в школу, а Декс поїхав на поліцейській машині.
Вовк залишився сам, лежав на лежаку і спав.