Глава 14

Ранок настав. Вовк відкрив очі, перед ним сиділа Еджей і гладить його.

- Як ти себе почуваєш? - запитала вона його. - Я знаю, ти не вмієш говорити, але дякую тобі за те, що вчора нас врятував.

"Я вмію говорити, але якщо я зараз заговорю, то ви тут всі здивуєтеся," подумав про себе вовк.

- Дівчата, ідіть їсти, - покликала Вел.

Декс і дівчата сіли за стіл.

- Татку, ну як у тебе справи з пошуками того вовка, який поранив нашого Аша? - спитала зі злостю Ешлі.

- Ну, що ж, я не знаю, що відповісти. Ми їх ще не знайшли, на жаль, - відповів Декс.

- Діти, перестаньте. Неможливо за годину чи дві знайти вовка. Тим більше, якщо він у лісі, - сказала Вел.

- Ми знаємо, мамо. Вибач, тату, - відповіла Ешлі.

Всі поїли та покинули дім. Вовк залишився сам, лежачи на лежаку. Він думав про те, хто той вовк і звідки він взявся. "Він такий, як я, тільки по силі слабший, але він теж перевертень," думав вовк про себе.

В дільниці.
- Що в нас є на тих вовків? Звідки вони взялися і чому нападають на людей? Раніше такого в нас не було! - зі злістю сказав Декс.

- Шерифе, ми не знаємо. Ми обшукували ліс не один раз, але там пусто, як наче вони знають про нас усе, а ми про них нічого, - сказала Джулія.

- Якась нісенітниця! Вовки думають, як люди? Як мені в місті сказати, що вовки розумні та вбивають чи нападають на людей? - роздратовано сказав Декс.

- Том, Адам, що скажете ви?

- Джулія права. Ми не можемо знайти ні слідів, ні де вони ховаються. Ліс наче другий світ, - відповів Том.

- І ти теж несеш нісенітницю? - Декс був злий.

- Ми обшукали весь ліс, і тут, і тут, - показав на карті Адам. - Ніде їх немає. Це щось незрозуміле для нас. Де ще шукати?

В дільниці настала тиша, всі стояли біля карти, розглядаючи її.

Тим часом у школі була перерва, діти бігали по коридорах. Майя підходить до сестер.

- Привіт, Еджей, як там вовк? - запитала зі цікавістю Майя.

- Тобі чого він? Він наш вовк, - відповіла Еджей.

- Все нормально, я просто запитала. Він же не тільки вас врятував, але й нас.

- Лежить, напевно. Що він ще може робити?

Вдома вовк виходить на вулицю і бачить біля дерева двох дівчат: одну блондинку і другу брюнетку. Він підходить до них.

- Чому ви тут, а не шукаєте того сірого вовка? - запитав вовк.

- Ми охороняємо вас, - відповіла Аза.

- Не треба мене охороняти. Я живий і здоровий. А ця перев'язка... просто так.

- Що ви можете розказати про сірого? - запитав Аш.

- Нічого у нас на них немає. За даними, вони як ми. Чи вміють перетворюватися, ми не знаємо, а сила в нас майже однакова, - відповіла Багі й перетворилася, зникаючи в тіні. Довго не думаючи, і Аза пішла теж.

Вовк постояв і повернувся до дому. Він ходив по дому, вивчаючи його. Зайшов на кухню, подивився на неї. "Тут вони їдять і годують мене." Зайшов у кімнату. "Тут вони сидять і дивляться телевізор." Подивився на гору. "Там ще кілька кімнат, мені ліньки туди йти." Він подивився на лежак, покрутився на ньому і ліг спати.

В школі близнюки стояли і як завжди думали.

- Привіт, як ви тут? Скучали за мною? - обняла їх Роккі.

- Та ні, точно не скучали. І не треба нас обнімати, - відштовхнув її руку Ліам.

- Не злися, друже. Все нормально. Досить бути такими злими на людей. Я знаю, хто ви, - сказала Роккі.

- Що ти маєш на увазі? - з нерозумінням запитала Райлі.

- Так, я знаю, хто ви, і що ви люди, які люблять бути тільки вдвох. "Я що, дурна, вам зараз говорити, що я реально знаю, що ви вовки?" - подумала про себе Роккі.

- Ну так, ми не любимо бути в компанії. Вибач, - відповів Ліам.

- І хто це був? - запитав Хантер, дивлячись на Еджей.

- Ти про що? Про того сірого вовка? Я що знаю? Вовк як вовк, - відповіла Еджей.

- Ні, це не простий вовк. Він був величезний і мав такі очі. Я не бачив таких вовків на фотографіях, - сказав Хантер.

- Ми теж не знаємо, що і хто це був, - відповіла Ешлі.

- А що твій тато говорить? - запитала Майя.

- Нічого. Що він може знати за такий короткий час? Він стоїть в відділку зі своїми колегами та теж не знає, хто це був, - відповіла Еджей.

- Ну, правда, - погодилася Майя.

Задзвонив дзвінок, і почався урок. Діти повернулися до класу і сіли рівно.

Вовк лежав на лежаку і намагався згадати про корабель, але нічого не виходило.

П'ять машин під'їхало до озера. З них вийшли Ілайджа, два мисливці Арчер і Роберт, та ще десять робітників. Вони пішли до лісу, де була одна печера.

- Ось що знайшов Чет пару днів тому, - сказав Роберт.

- Я так і думав. Тут щось має бути, не просто так вона тут, - відповів Ілайджа.

- Бос, нас мало. Що робити? Розкопки тут? - запитав Арчер.

- Досить переживати. Пішли, - наказав Ілайджа.

Група з тринадцяти чоловік зайшла в печеру, ввімкнувши ліхтарі. Темрява ставала все більшою.

Аза стояла біля печери та не збиралася йти за ними.

- Ідіоти, ви йдете просто в пастку, - сказала вона вголос. Вона повернулася і пішла звідти.