Глава 13

Аліса завершила обробку рани Аша і перемотала його бинтами. Вона вийшла до дітей з полегшенням на обличчі.

- Все з ним буде добре, не хвилюйтеся. Рани не сильні, - заспокоїла вона.

- Дякуємо вам, - всі три дівчини сказали водночас.

Роккі в той момент подумала про себе: "А що могло з ним статися?"

- А його сьогодні можна забрати чи коли? - запитала Майя, дивлячись на Алісу.

Еджей здивовано подивилася на неї.

- Ти чого хочеш забрати мого вовка? - здивовано запитала Еджей.

- Я заберу його, - сказав Декс, з'являючись у дверях.

Всі повернулися в його сторону.

- Татку! - підбігла Еджей і обняла його.

- Все добре, я заберу його зараз, не хвилюйся. Дякую вам, і тобі, Роккі, що підвезла їх сюди, - сказав Декс.

- Можливо, тільки не забудьте перев'язати рани. Вони легкі, йому нічого не загрожує, - додала Аліса.

Декс зайшов у кімнату, де лежав вовк, і підняв його.

- Здається, ти став важчим, - пожартував Декс.

Аш подумав про себе: "Ви хоч знаєте, я пушок, я неважкий."

- Еджей, чим ти його годуєш з мамою? Чому він такий важкий? - продовжував Декс, не вірячи своїм очам.

Декс заніс Аша до машини та акуратно поклав його на заднє сидіння. Біля нього сіла Еджей. Спереду сіли Декс і Майя.

- Я поїхала, - сказала Роккі.

- Дякую тобі. У школі зустрінемося, - з усмішкою на обличчі відповіла Еджей.

Дві машини рушили, одна в одну сторону, інша в іншу.

- А ми? - запитав Даніель.

- А ми все на сьогодні. Іди спати, - відповіла Аліса і пішла прибирати після вовка.

На вулиці вже ніч. Мардж не спить, дивиться на фотографії та аналізує шерсть і кров через мікроскоп.

- Чия кров? - запитала вона з цікавістю.

- Кров двох вовків. Один сірий, як сказали діти, а другий білий, - відповіла Ілайна.

- Цікаво, чому їх крові майже однакові, наче однакове ДНК.

- А це можливо? Вони ж вовки, - здивувалася Ілайна.

- Це незвично. У нормальних вовків ДНК зовсім інше. Це ніби якісь надприродні тварини, - замислилася Мардж.

- Це можливо? - перепитала Ілайна.

- Ти мене питаєш? Я знаю, так само як і ти. Але за шерстю і кров'ю можна сказати тільки одне: ці тварини не з нашого світу. Не кажи нікому про це, це секретно. Зрозуміла? - попередила Мардж.

- Зрозуміла. Будемо дзвонити кудись? - уточнила Ілайна.

- Куди?

- Ну, куди вище? - перепитала Ілайна.

- Ні, ми не будемо нікуди дзвонити. Треба ще провести досліди, а тоді вже, можливо, дзвонитимемо, - вирішила Мардж.

- Ясно. Як скажете, ви тут бос, - відповіла Ілайна.

Машина приїхала додому. Декс взяв Аша на руки.

- Чим тебе годують? Ти важкий, що то капець, - жартував Декс.

Еджей відчинила двері, подивилася на машину, де вже нікого не було. Майю перед домом висадили.

Ешлі стояла з Вел у домі, чекаючи на них.

- Як там наш герой? - запитала Вел.

- Спить і важкий. Чим ти його годуєш? - сказав Декс.

- Чим і завжди, тим і годуємо, - відповіла Вел.

Дівчата йшли за татом, поки він ніс Аша до лежака.

- Ну все, ти на місці. Який ти важкий. Більше тебе носити не буду, - сказав Декс, поклавши вовка на лежак.

Дівчата сиділи біля нього і гладили його.

- Дякую тобі, вовчику. Сьогодні ти нас врятував, - тихо говорила Еджей, гладячи Аша.

- Дівчата, довго біля нього не сидіть, завтра школа, - сказала Вел.

- Так, мамо, ми недовго, - відповіла Ешлі.

Біля дерева через дорогу стояли дві дівчини: блондинка і брюнетка.

- Не встигли ми, - сказала зі злобою Багі.

- Надіюся, з нашим Імператором нічого не сталося? - Аза зі сумним обличчям.

- Не називай його так тут, він простий вовк, майже, - виправила її Багі.

- Зрозуміла тебе, - погодилася Аза.

На вулиці настала ніч.