Перша частина

Одного разу, у часи давнішні, жила бідна родина фермерів. У фермера було три красиві дочки, але найгарнішою та найпрекраснішою з них була сама молодша. I без того скрутне становище сім’ї погіршилось після пожежі на полі, яка знищила весь урожай пшениці. Тоді сім'я переживала тяжкі для себе часи — навіть кілька бобів на сніданок доводилося ділити між усіма. 

I от одного разу до їхнiх дверей хтось постукав. Уci перелякалися, адже нiкого вони не чекали того дня. До дверей пiдiйшов батько, а позаду нього стала матiр.

Коли дверi вiдчинилися, всi завмерли в страху, побачивши на порозi величезного бiлого ведмедя, який тримав у зубах непримітний сірий мішечок. Фермер вiдскочив назад, закриваючи собою дружину, i насторожено спостерiгав за незвичайним гостем.

Але тут ведмiдь обережно поклав мiшечок на пiдлогу та заговорив людським голосом:

— Доброго вечора вам. — Доброго вечора i тобi, ведмедю, — вiдповiв селянин, намагаючись приховати свiй страх. — Я прийшов, аби просити руки вашої наймолодшої дочки. Якщо вона вийде за мене, то я зроблю вашу родину такою ж багатою, якою бiдною вона є зараз.

З мiшечка на пiдлогу висипалися самоцвiти найвищої проби, поблискуючи в простiй бiдняцькiй хатi. Мати аж охнула, побачивши це багатство. Батько оторопiв, не знаючи, що вiдповiсти, i невпевнено обернувся до дочок, якi сидiли за обiднiм столом. Вiн подивився з запитанням на наймолодшу: “Підеш чи нi?”

Наймолодша сестра обернулася до старших сестер, якi потупили погляди. Було видно, що вони теж хотiли змiнити скрутне становище сiм’ї на краще. Наймолодша подивилася на стомлених роботою в полi батькiв, на пусті миски, i зрозумiла — треба йти. Вона пiднялася зi столу й сказала:

— Я пiду з тобою, ведмедю.

Вона швидко зібрала свої речі, яких було небагато, сiла на ведмедя верхи, i вони вирушили в дорогу. Від'їжджаючи, вона сумно дивилася, як рiдний дiм усе більше віддаляється, доки зовсiм не зник за горизонтом.

Шлях був довгим. Вони йшли через густi лiси, через рiки, доки не дісталися засніжених гір. Навершинi, поряд з обривом, стояла гора, в пiднiжжi якої були великi дерев’янi дверi. Коли вони пiдiйшли до них, дверi самi вiдчинилися, i перед дiвчиною вiдкрився прекрасний замок, весь у срiблi, прикрашений коштовностями. Посеред замку стояв розкiшний дерев’яний стiл, застелений скатертиною. На скатертині лежав маленький срiбний дзвiночок, який дiвчина взяла до рук, розглядаючи з цiкавiстю.

— Для чого вiн? — спитала вона звiра. — Якщо ти захочеш чогось — просто подзвони в нього, i вмить отримаєш усе, що забажаєш, — вiдповiв бiлий ведмiдь.

Дiвчина подзвонила в дзвiночок, i тут же на столі з'явилися найкращi страви, якi вона могла тiльки уявити, а деякі вона і зовсім не куштувала ніколи. Вона здивовано озирнулася навколо, але ведмедя вже не було — вiн зник у коридорах замку, залишивши її одну.

Минали днi та ночі. Дiвчина блукала замком, гуляла його околицями в лісі, читала книги у замковій бібліотеці. Часто вони з ведмедем розмовляли за вечерею — він був добрим спiврозмовником i чудовим другом. 

Але кожної ночі, з останнім промінчиком сонця, він зникав.

Однієї ночі, переповнена цікавістю, дівчина вирішила пошукати, де медвідь знаходиться весь цей час до світанку. 

Вона обiйшла багато кiмнат, але всi вони були порожнi. Нарештi вона натрапила на круговi сходи, що вели до верхнiх кiмнат. Пiднявшись, вона побачила в кiнцi темного коридору непримiтнi дверi. Вiдчинивши їх, дiвчина зайшла в просту кiмнату, де на лiжку спав хтось.

Підійшовши ближче з лампадкою в руках, вона побачила перед собою найпрекраснішого та найвродливішого принца. Зачарована його виглядом, вона задивилася на нього, і в ту ж мить три краплі воску з лампадки впали на подушку, розбудивши його.