Розділ 7 Бал

 Розкішний лімузин під'їжджає до справжнього палацу. Соня заворожено дивилася в вікна. Білий мрамор , величезні вітражі , червона доріжка на східцях. 

- Я про таке раніше, лише в книгах читала. 

- І не кажи. - підтримала Марта. 

- От і не треба - влізла Єва. - Повторюю ще раз , головну мету - показати що у вас , якщо і не міцна родина, то як мінімум нормальні відносини один з одним. Потанцьєте , мило посміхатиметься. Головне не перегравайте. Приїхали.

 Відчинилися двері. Олександр , галантно подав руку. Підйом по сходах , під спалахи фотоапаратів та пильний погляд кінокамер, приніс  несподіване задоволення:

- Принцесою себе почуваю. 

- Ну звісно. Поряд з принцом, як інакше- його голос, а ще більше вираз нахабного обличчя, були просто втіленням самовпевненість та іронії. 

- Гад ти все-таки. 

 Губи хлопця розплилися в посмішці. 

- Знаю. 

 Дівчина відвела погляд, від цієї самовпевненої мармизи. А подивитися було на що.

 Чоловіки в стильних костюмах , дами в розкішних сукнях, жива музика і засилля квітів. Вся атмосфера , грала на мрійливий, романтичний настрій. 

- Завжди мене лякали такі люстри - сказала Алла по заду. -  Ні , серйозно. Така ж якщо на голову впаде...

 Вся компанія, не змовляючись, прискорилася проходячи під масивною люстрою. 

- Приготуватися. - почувся голос Єви - Підходимо до винуватці торжества. 

- Так мій генерал - весело промовив Олександр. 

- Пані Гелена . - вийшла в перед жінка - Це Соня Замоська , племінниці Агнес. Це Гелена Кольжицька.

- Дуже приємно пані. 

 Вона заміряла поглядом жінку. Низенька жінка , з прямою спиною. Не зважаючи на зморшки , нікому і в голову б не прийшло назвати її старою. Як в принципі і суперечити. 

- Мені також приємно. Прийми мої співчуття , з приводу смерті тітоньки...

- Вибивства - механічно вирвалося в Соні. 

- До суду , про це казати важко. - спокійно мовила жінка.- Та й чи треба...

 Дівчина , від нахлинувших емоцій, важко дихала. Явно було видно , що вона зараз щось ляпне. 

- Гелена  - вийшов з гурту Федір , несучи величезний букет троянд - Вітаю з ювілеєм. Бажаю квітнути ,як ці прекрасні троянди. 

- Дякую Федір - жінка прийняла букет. 

 Те , що було далі Соня не чула і не бачила. Картина лежавшої на підлозі тітоньки,  з розбитою головою в калюжі крові, постала перед очима. 

- Соня - вона пройшла до тями , коли Олександр потряс її за лікоть.

- А... Що? -вона озернулася. З здивуванням вона знайшла себе біля столу з вином і закусками. 

- Дівчисько - заливши одним махом келих вина в горлянку, важко дихала Єва.

- Що? 

- То. Тобі треба було, всього то навсього , мило посміхатися.

- Ну правда - вставив свої п'ять копійок Олександр - Вбивство...тим паче давньої знайомої...ну ти звісно...

- Ой ідіть ви всі до біса. 

 Дівчина вирвалася з рук. Але тут , оголосили перший танець. Підійшовши до Дані , простягнула руку. 

- Складете пані танець.

- Не по етикетки - шипіла Єва.

- Плювати. Я так і буду стояти. 

 Хлопець взяв руку , і пішов на площадку. 

- З тобою то що?

- Не зрозумів?

- Танцьєш не в попад. Мовчазний, я б навіть сказала похмурий. Та й п'ять разів вже мені на ногу наступив. 

- Вибач.

- Вибач . Вибач. Трапилося то що? 

- Ліза - від одного цього імені , Ліза затремтіла як листок під вітром- Вона з коми вийшла. 

 Нервово ковтнувши , дівчина збиралася з думками. Аж тут гуркіт розбитого скла , жіночі верески з криками припинили танці.

От такий ось бал вийшов.