Білий сніг, синій лід (Продовження)

Коли Павло, занурений у свої думки, повертався до своєї кімнати, на нього напали. Напад здійснили два андроїди. Вони спочатку вигукнули одночасно "Це ворог людства! Це не людина! Знищити ворога!" Один був озброєний пістолетом з бронебійними кулями, в другого був ультрафіолетовий бластер. Павла застигли зненацька, бо він не очікував нападу. Коли він зрозумів, що сталося, йому пропекло ліву ногу нижче коліна та прострелили праве плече. Права рука повисла як пліть. Все що він зміг — це відповзти за ріг. Андроїди повільно насувалися, маючи намір добити. Але назустріч вибігли двоє співробітників Служби Безпеки станції. Постріли привернули увагу, та найближчий патруль завітав у гості. Це його і врятувало. Бій тривав не більше як хвилину. Обидва роботи були швидко знешкоджені. Їхні блоки пам'яті забрали на дослідження.

За кілька хвилин прибула медична бригада. Медсестра та фельдшер швидко зупинили кров, перев'язали рани та доправили до лазарету. Чотири дні Павло перебував у лікарні, випавши із розслідування…

Лише на п'ятий день його навістили спочатку подружжя Рівас, які, як виявилося, його прооперували, витягши дві кулі. Він подякував Хорхе за допомогу. А потім його навістив Дієго Варгас. Він повідомив, що спробував заарештувати Маркса Морено, але через день керівник станції наказав його звільнити, бо "без нього усе встало". Єдине, на що вони сподіватися — що за кілька днів з Каллісто пришлють нового сисадміна "без тягаря сумнівної ідеології".

— Сталося щось немислиме! — сказав Варгас. — Ніколи не було такого, щоб андроїд напав на людину! В них прошито, що людині шкодити не можна за жодних обставин!

— Три закони робототехніки. Але тут є нюанс — під час нападу ці андроїди волали "це не людина, це ворог людей!"

— Пор фавор? — спитав Варгас, та його брови злетіли. — Отже, хтось виключив вас з роду людського! Але Морено в цей час був під арештом! Хто міг таке зробити?

—  Та хто завгодно! Логічно, що у злодія є спільник. Мені  обіцяли, що за два дні випустять. Займуся тим, щоб встановити, кому це вигідно. Як казали римляни "qui prodest — et ut culpam!"

— Добре. Я сам вивчу, хто може бути пов'язаний із Морено, — сказав Варгас. —Так ми вийдемо на слід убивць…

Вони попрощалися вже як друзі. Павло вийшов з кабінету у коридор.

"Добре, хай копає де хоче. А мене більше непокоїть — а чи не стоїть за цими вбивствами сам керівник станції? Якщо він наказав не повідомляти нікуди про знахідку зонду, та якщо він так несамовито заперечує можливість його позаземного походження? Хто як не він може наказати сисадміну піти на порушення? Оце буде проблема. Як саме вивести на чисту воду самого керівника?"

***

Коли Павло зайшов до себе у кімнату, він побачив, що у нього гостя. На його ліжку сиділа Валькірія. У блідому освітленні в блідому світлі нічного ліхтаря вона здавалася нереальною, позаземною істотою. Але, коли вона повернула голову із розкішними золотавими косами, Павло зрозумів, що це андроїд.

— Милий, де ти був так довго? Я давно на тебе чекаю! Я Фрейя!

Павло зупинився та застиг біля дверей. Він мимоволі витріщився у бліде лице, на якому блищали підведені яскраво оченята, з червоними тінями, на яскраві губи, пофарбовані яскравою помадою криваво—червоного відтінку. На нього витріщалися яскраво—сині, як сапфіри, оченята. Жінка -андроїд провела язиком по губах, та посміхнулася, показуючи бездоганно білі зубки. Вона встала з ліжка, плаття сповзло з плечей, оголивши бездоганні груди у формі лимончиків з яскраво червоними пипками. Павло відчув, що в нього у штанях стало гаряче.  Без сумніву, це  андроїд-гейша. Хтось любив блідих японок у кімоно, хтось надавав перевагу смаглявим індійським дівчатам у сарі, хтось — гречанкам у прозорих хітонах чи арабкам у вбранні "під танець живота". А були ті, кому подобалися суворі біляві або руді валькірії у хутрі.  Але ж він не замовляв гейшу! Перебуваючи у відрядженні, Павло ніколи не дозволяв собі розслаблятися та відпочивати таким чином. Він ніколи не пив спиртного, не курив кальян чи ароматичні трави. Будь-що з того, що туманить розум під час роботи — табу. А жінка, нехай штучна — найсильніший наркотик…

Але гейша не чекала згоди. Вона йшла, похитуючи округлими стегнами, розкинувши руки для обіймів, та розкривши губи для поцілунку. На Павла нахлинула хвиля парфумів, в нього закружилася голова. Ще мить, він сам накинеться на гейшу із гарчанням, як дикий звір... Але, голос розуму його зупинив. Щось тут було неправильне. Як ця гейша проникла до його кімнати? Якого біса, якщо він не замовляв цю послугу?

— Йди до мене, котику! Ну-бо, поцілуй мене! — проворкотала гейша. — Лизни мої грудки, вони такі солодкі, як цукерочки!

Павло зупинився та закусив губу, прокусивши її до крові. Біль повернув його у реальність. Він виставив перед собою руки.

— Ні! Я тебе не кликав! — закричав він. — Забирайся звідси!

Вираз обличчя андроїда різко змінився. Замість "кохання" він побачив злість. Обличчя андроїда перекосилося. Тепер його вираз став схожим на морду розсердженої кішки. Вона зашипіла та блискавично метнулася до нього, обхопивши його шию залізною хваткою. Павло забився, розуміючи, що андроїд має намір його задушити. Він вивернувся та схопив гейшу за шию. Двома рухами він вивернув шию. Жінка -андроїд моментально обм'якла, її хватка ослабла, і вона повільно осіла на підлогу…

Солодкий, ледь помітний запах гіркого мигдалю доносився від її губ, сосків, і промежини. Здогадка промайнула миттєво, Павло помчав у ванну кімнату та приніс хімічний аналізатор. Та тут же переконався у своїй правоті. Слизові оболонки андроїда було змазано потужною отрутою, яка могла би вбити кілька людей…

"Дякую тобі боже. що я не кобель", — подумав Павло із посмішкою.

Раптом задзвонив дзвінок з комунікатору. Варгас. Павло свідомо виділив його номер окремим звуком — "Польотом Валькірій" Вагнера.

— Павле, у вас все гаразд? — голос Варгаса був схвильований. — У нас ще одна смерть! Морено помер у своїй камері!