Білий сніг, синій лід

Білий сніг, синій лід (початок)

Білою ковдрою аж до обрію простягається біла рівнина. Місячне сяйво відблискує на поверхні, надаючи білій пустелі дивовижних барв — від теплих жовто-зелених відтінків до холодних блакитних. Тінь шаттла повільно повзе поверхнею, набуваючи фантастичних обрисів чи то павука, чи то жука. Це — Європа, супутник Юпітера. Світ суцільної криги. Дуже незручне та небезпечне місце, щоб посадити корабель. Тороси, тріщини, крижані шипи та скелі, гострі, як уламки кришталю — вони лише виглядають надійними. Але починають сипатися, ледь щось важке торкнеться них. Під ними може розпочати виверження підводний вулкан, або вже готовий прорватися гейзер, чи просто тепла вода непомітно промила величезні каверни, та скелястий масив, який раніше стояв непохитно мільйони років, падає у безодню підльодового океану з глибиною понад тридцять кілометрів...Тиша та спокій оманливі. Рельєф поверхні непомітно, але постійно змінюється. Тут, на поверхні, нема структур, які були би молодше ніж сто мільйонів років.  У цьому світі, застиглому у білій тиші, нема нічого постійного...

Узявши останній віраж, шаттл "Нагльфар" розпочав зниження. Тепер крижану поверхню Європи можна було роздивитися в усіх деталях. Павло Музика, інженер з людських комунікацій, відпочивав, милуючись пейзажами на моніторах, вдало замасковані під ілюмінатори. Він згадав, як. в дитинстві летів до Нью-Йорка над хмарами, назавжди залишаючи свою батьківщину. Він, шестирічний хлопчик, уявляв себе полярним льотчиком, який летить над Арктикою, милуючись дивовижними образами хмар. Одні хмари нагадували дивовижні замки, інші драконів, китів, верблюдів, ведмедів та інших тварин. Потім, вже в дорослому віці,  він кілька разів ще приїжджав до  Києва за відрядженням, потім знову повертався до Хьюстона. Але лише зараз він відчув, що  до нього повернулися ті дивні відчуття з дитинства...

Переговори пілотів перервали безтурботний хід його думок.  Дружній регіт пілота та штурмана привернув його увагу та змусив прислухатися.

— Нагльфар викликає Асгард! Нагльфар викликає Асгард! Чи дозволяєте ви посадку?

Десь із хвилину панувала тиша, а потім почувся тихий регіт

 — Це, напевно, корабель тролів! Якого йотуна в нього назва "Нагльфар"? Вашого капітана часом не Локі звуть?

— Нашого капітана звуть Свен Торсен, а я штурман Нільс Ольсен, а Локі у нас немає!

— А мерці з вами часом тут не летять?

— Ні, мерців поки що в нас немає.

— Чув? Нема в них мерців! Нігтів мерців теж. Корпус металевий. Рагнарок поки що відкладається! Посадку та стикування із станцією Асгард дозволено!

Останні слова ледь не потонули у дружньому реготі екіпажу шатлу та диспетчерів станції…

Попри свою грізну назву, шаттл сів без зайвих пригод. Крім Павла, у шлюз спустилися ще двоє — охайний смаглявий чоловік із сивим волоссям, на вигляд років під п'ятдесят, та тендітна  смаглява жінка віком років під сорок. Вони переглянулися та на мить взялися за руки.

"Мабуть, подружжя," — подумав Павло. Це було рідкістю. Зазвичай, працювати на станції відправлялися розлучені люди або відлюдькуваті одинаки, яким не було що втрачати.

Вся трійця рушила на реєстрацію.  андроїд-секретар, одягнений "під вікінга" у крилатому шоломі, швидко зчитав ідентифікаційні  дані, надіслані з комунікаторів, та видав чергову  фразу "Вітаю! Ласкаво просимо до Асгарду!"

"Містер та місис Рівас! На вас чекає директор станції! Викликайте модуль-провідник, він проведе вас!"

Потім він обернувся до Павла:

"Вас, містер Музика, чекає шеф з питань безпеки! Прошу викликати провідника, та відвідати його кабінет!"

 

***

Провідник швидко з'явився за викликом, та довів Павла до кабінету заступника. Йдучи довгими коридорами, Павло із захопленням дивився на прозорі стіни. За ними було видно шматки кам'яної породи та криги. Прозорий шар силікатного ізоляту міцніший за сталь, але відчуття тривоги, що це скло трісне та розсиплеться, не відпускало його. Деінде у залах траплялися фрески, барельєфи та скульптурні композиції за мотивами скандинавської міфології. Ось Тор рубає молотом Морського Змія,  Тюр рубає мечем вовка Фенріра, а Одін б'ється з вогняним велетнем — Суртом.  Нагльфар, корабель мерців, з Локі на носі, пливе, щоб наблизити Рагнарок. Павло приклав екран комунікатору до "вічка", та двері відчинилися. Він зайшов до кабінету.

— Заходьте. Дієго Варгас, Заступник директора станції Асгард з питань безпеки! — представився чоловік за столом. Він пригладив своє чорне волосся, та торкнувся клиноподібної борідки. Якби не костюм працівника космічної станції, він би нагадував конкістадора зі старовинної гравюри, який, сановито розвалившись у кріслі, приймає у себе індіанських вождів. Він уважно придивлявся до новоприбулого чоловіка.

— Пабло Мьюзіка, я правильно вимовив ваше ім'я?

— Так, майже. — відповів Павло, посміхаючись.

— Ваше прізвище звучить трохи дивно. Чи ваше життя якось пов'язано з музикою?

— На жаль, не дуже. Мій предок десь добре вмів грати музику. Мабуть, заробляв десь на весіллях, днях народження та похованнях.

— А ви самі? Вмієте грати на якомусь інструменті?

— На жаль, ні. На мені природа вирішила відпочити. Я вмію грати виключно на нервах.

— Це вміння вам може знадобитися, — сказав заступник директора із посмішкою.  — Бо інженер людських душ мусить виявляти правду. А це нелегко!

— Ближче до діла. Мене викликали, бо на станції стався інцидент, який, можливо, не є випадковістю?

— Так, в точку! Я сам католик. Містикою мене важко здивувати. А тут… Аж занадто.. Не вірю!

— Чому саме не вірите? Опишіть ситуацію!

— Буено. Дивиться. Як вам відомо, головна мета станцій — це вивчення підлідного океану Європи та ймовірних життєвих форм. Група геологів шукала метали. Тут лише чотири скелястих масиви, які височіють над кригою, й на них стоять станції. Тому, зазвичай, ми шукаємо залишки метеоритів, що колись впали на поверхню. Бо возити метали та каміння з Ганімеду чи Амальтеї дуже дорого, хоча іноді й доводиться. Тому час від часу ми надсилаємо дрони, щоб вони шукали залишки метеоритів. Після цього на місце знахідки вирушає партія геологів, які досліджують об'єкт та визначають перспективність його розробки. Одна з партій знайшла на плато Йотунхейм дивний артефакт з написами. Ці написи дуже схожі з І-Цзин, китайським алфавітом, який використовується у ворожінні.  Я подумав, що це міг бути такий таємний код. який використовують китайці. 64 знаки для парних комбінацій дають понад 4000 варіацій, плюс ще 16 базових знаків для позначення категорій… Це повноцінний набір понять який може позначати майже весь семантичний корпус… Тому наказав тримати у таємниці цю знахідку, взяв розпис про нерозголошення та наказав нашому системнику провести моделювання написів для їх розшифрування.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше