Розділ 11.2

— А це ще хто такий?! — рудий парубок злісно пирхнув, вороже зиркаючи на нахабного незнайомця.

— Невже... ви? — неабияк приголомшена дівчина на мить заціпеніла, ноги наче приросли до дерев’яної підлоги. Звідки ж в селі раптом узявся Віндсар? Не зважаючи на гнівне бурчання Гаррі, Меггі мимоволі тонула в сапфірових вирах зі сріблястими відблисками, що затягували у солодку невідомість. Водночас виникало чимало запитань, однак дівчина, наче заворожена, вже повільно пливла до танцювального майданчика, а блондин впевнено стискав її долоньку. Ще й крокував з таким виглядом, наче Грін належить лише йому. За мить вони розчинялися у повільному танці. Поклавши долоні на дівочу талію, Саймон не поспішав нахабніти, не притискав Меггі до грудей, як зазвичай робили парубки під час повільних танців. Розгублено глипнувши довкола, дівчина побіжно помітила, що Сюзанна вже танцює з Дереком. Хай там як, вони здавалися гарною парою, тендітна білявка аж мліла в дужих обіймах кремезного брюнета, а дівчата у клубі вже й почали невдоволено перешіптуватися — чому ж столичним кралям дістаються найкращі кавалери?

— Що ви тут робите? — ледь опанувавши вулкан емоцій, Меггі одразу поцікавилася в усміхненого блондина. — Що ви забули тут, в нашому селищі? — водночас чомусь неабияк зраділа його появі.

— Вирішив трохи відпочити від бурхливого столичного життя, винайняв окремий будинок неподалік від вашого селища, — на відміну від Меггі, Саймон не здавався розгубленим. — Заразом вивчаю життя та повадки ейрвельсів, насправді це дивовижні птахи...

— Ви захоплюєтеся орнітологією? — Меггі здивовано зазирала у блакитні вири. — Невже вас цікавлять птахи? — насправді цієї миті геть не думала про ейрвельсів, а про чергове дивне співпадіння — вкотре зненацька з’являється Віндсар, мов грім серед ясного неба... Невже й дійсно стежить за нею?

— Як відомо, я балотуюся у мери Скайбурга. Отож, працюю над передвиборчою програмою, а жителів столиці завжди цікавить тема очищення повітря. Звісно, питання болюче... — Саймон задумливо стиснув губи. — Чому би замість отих очисних установок не поселити в місті ейрвельсів, які би очищували брудне повітря?

— Я також про це думала! — випалила Меггі, її очі радісно засяяли. Невже блондин поділяє її думку? — Це ж значно дешевше, ніж виготовляти ті установки, однак... В столиці бракує зелені, місто схоже на бетонні джунглі...

— Я це розумію, — Віндсар ледь помітно кивнув. — Доведеться насаджувати більше дерев та кущів. Хоч це й певні витрати, однак озеленіння столиці значно дешевше, ніж виготовлення установок, якраз і займаюся розрахунками витрат...

— Ви хочете розширити зелені зони в столиці? — Меггі аж розгублено закліпала, уявляючи красивий Скайбург, де між захмарниками буяє зелень. — Це було би... Дивовижно! Як на мене, це мудре рішення! Моя матінка завжди казала, що природа врятує цей світ...

— Ваша матінка розумна жінка... До речі, може перейдемо на «ти»? Не хочеться, аби до мене «викали», мов до старого, — Саймон грайливо вигнув брову, його усмішка здавалася теплою, навіть щирою.

— Гаразд... — дівчина знічено схилила голову, втупившись у білу розхристану сорочку на чоловічих грудях. Віндсар був одягнений просто, геть не схожий на міського багатія. У сорочку і строгі сині джинси, однак цей одяг личив блондину. Схоже, цьому статному красеню личить усе — як джинси, так і брендові костюми. — А ваш... Тобто, твій будинок... Далеко звідси?

— Десь за кілометр... Я на машині. Буду радий, якщо завітаєш до мене в гості... — посмішка Саймона стала ширшою. — Якщо сьогодні вже пізно, то можемо й завтра туди прогулятися, або поїдемо на моїй машині...

— Звісно, сьогодні вже пізно! — Меггі геть не сподівалася на це запрошення, але спіймала себе на думці, що воліє продовження спілкування з блондином. До того ж, він поводився благородно. В столичному клубі врятував від мерзотника Ланді, та чи лише в тому триклятому клубі? Неабияк кортіло дізнатися, що ж насправді трапилося в гуртожитку... — До речі, подейкують, що ви... Що ти сильний маг повітря... Чи вмієш створювати вихори? — кинула запитливий погляд з-під густих довгих вій.

— Вихори? — блондин хитро звузив очі. — До речі, якось треба спробувати... Можливо й зумію, — таке враження, наче ухилявся від відповіді. — На рівень магії повітря ніколи не скаржився, — змовчав, що за десятибальною шкалою в нього десять. Чомусь не хотілося вихвалятися перед цією дівчиною, навпаки. Волів, аби Меггі сприймала його, як рівного собі, без жодного натяку на соціальну прірву. — То що, завтра прогуляєшся зі мною? — вимогливо й водночас нетерпляче зазирнув у темні дівочі плеса, немов вже купався в тих озерцях.

— Навіть не знаю... — опановуючи дивний шал, Меггі заразом пригадала, що досі так і не знайшла Сніжка. — Спершу я повинна знайти свого кота, якого привезла з міста. На жаль, вчора ввечері він кудись зник, а я хвилююся за нього... В селищі стільки собак! Якось вже рятувала його від дворняг, ледь не роздерли бідолашного... — скрушно зітхнула, втупившись у власні долоньки, які під час танцю поклала на чоловічі плечі. — І куди ж той дурник від мене втік? Я ж заснути не зумію, а завтра, мабуть, знову піду по селу його шукати...

— Не хвилюйся, знайдеться твій котик, — Саймон мовив напрочуд впевнено. — Дійсно, лише дурень тікатиме від такої доброї хазяйки... — А якщо твій Сні... Твій кіт знайдеться, то завтра підеш зі мною на прогулянку? — схоже, не збирався так просто здаватися.

— Якщо знайдеться, то піду! — одразу випалила дівчина, немов слова випереджали її думки.

— Домовилися! — Віндсар задоволено блимнув очима, а Меггі вкотре мимохіть порівняла його погляд з котячим. Саме цієї миті повільна композиція завершилася, змінюючись гучною ритмічною музикою. — Пропоную щось випити, пригощаю! — неохоче відсторонившись від дівчини, блондин кивнув на барну стійку. — Вина? Чи щось міцніше?

— Не вживаю міцних напоїв, дякую! — Меггі побіжно поглянула на Сюзанну, яка охоче витанцьовувала під ритмічну музику разом з Дереком. Схоже, той таки поклав око на білявку, бо зазвичай не любив швидких танців, а з нею танцював! Хоч і трохи незграбно, однак старався.