Розділ 11.1

— Я... Сюзанна Тарс... — дівчина нервово змахнула з обличчя білосніжні кучері та водночас сором’язливо відвела погляд. — Ми з Меггі разом навчаємося, також разом живемо в кімнаті... В гуртожитку...

— Приходьте ввечері до клубу, — схоже, Дерек був з тих, хто одразу хапає бика за роги. — Хоч в нас і не такі клуби, як у вашій столиці, але в нас весело... То прийдете з Меггі? До речі, де вона? Ми разом з Мег навчалися в нашій сільській школі, дружимо ще з дитинства...

— Мег про нас і забула, відколи звіялася до столиці! — випалив Гаррі, утім напружено глипав за огорожу на подвір’я Грінів, шукаючи дівчину. — І де ж її носить? Де вона бігає?

— Кота свого шукає, — Сюзанна мимохіть схрестила руки на грудях, насправді сором’язливо затуляла принади. Чомусь знітилася перед брюнетом, наче невинна дівиця. — Притягла з міста мейн-куна, а той кудись вчора втік... Великий і білий, ще й жере, мов прірва...

— Дереку! Ото матимемо роботу! Пішли шукати того котяру! — Гаррі смикнув друга за руку. — Тре допомогти нашій Мег!

— До зустрічі в клубі, — чомусь Дерек був впевнений, що дівчата туди прийдуть. — Я також прийду, — рішуче зазирнув у сірі дівочі вири. — Ходімо, Гаррі... Пошукаємо того котика...

Розвернувшись, парубки потупцяли вздовж вулиці, а Сюзанна так і застигла, благоговійно роздивляючись широченну спину чорнявого сільського красеня. Чомусь одразу захотілося, щоб якнайшвидше настав вечір... Авжеж, Меггі вчора сказала, що сьогодні підуть до клубу, а білявка вже напружено обмірковувала, що саме вдягнути.

За годину на подвір’я повернулася захекана Меггі. Сумно зітхаючи, одразу наблизилася до подруги, яка вже встигла наїстися малини та збирала ягоди у плетений кошик.

— Що, не знайшла Сніжка? Зважаючи на твоє кисле обличчя, не знайшла... — випрямившись, білявка поправила на собі купальник та змахнула з чола сплутані кучері. — До речі, доки ти десь бігала, сюди навідувалися місцеві парубки, Гаррі і Дерек... — зі згадкою про останнього мимоволі всміхнулася. — Той Дерек навіть нічого такий... Кремезний... Схожий на актора! Ще й нас до клубу запросив...

— Бачу, ти вже встигла познайомитися з нашими, — Меггі навіть кволо посміхнулася, хоча досі здавалася занепокоєною через зникнення кота. — То що, Дерек сподобався? — запитливо глипнула на замріяну білявку. — Як відомо, він хлопець серйозний, працьовитий... Хоч наші дівчата йому на шию вішаються, але... Дерек в нас перебірливий!

— Перебірливий, однак... Так витріщався на мене, наче вперше побачив дівчину! — Сюзанна задоволено хмикнула. — То що, ввечері підемо до клубу?

— Потягнуло на сільську романтику? — Меггі грайливо підморгнула подрузі. — Якщо вже так хочеш, то обов’язково підемо!

Протягом дня дівчата допомагали Грінам по господарству. Сюзанна навіть вперше в житті взяла до рук тяпку й сапала на подвір’ї грядки, а Меггі поралася на кухні разом з матір’ю, також навідалася до стайні, де лікувала хворе теля. Через інфекцію в нього виникла діарея, дівчина приготувала для телятка цілюще зілля.

Хоч дівчата за день трохи втомилися, однак до клубу вирішили піти. Ніщо так не притлумлює втому, як думка про майбутні розваги. Меггі вбралася в червону коротеньку сукню, що підкреслювала талію й апетитні принади, а Сюзанна одягнула блакитну. Фарбуючись перед дзеркалом, білявка задоволено крутнулася на підборах та посміхнулася власному відображенню. У цій відкритій вечірній сукні здавалася більш стрункою й тендітною, мов квіточка.   

— Нарядилася для Дерека? — Меггі жартівливо їй всміхнулася. — Ти така гарна в цій сукні! Безсумнівно, місцеві дівчата луснуть від заздрощів, коли з’явишся в клубі! Про всяк випадок раджу їх не гнівити, не поводитися зверхньо, наші цього не люблять...

— Мег! Хоч я і народилася у столиці, але проста, мов двері! — Сюзанну навіть обурило зауваження подруги. — До того ж, я не мажорка, як деякі... — натякнула на чванливу Мішель Вікс. — Утім... Якщо хтось буде мені хамити, то і я не стану мовчати, ти ж знаєш мене...

До клубу дівчата прогулювалися пішки. На щастя, хоч йти недалеко, однак вздовж вечірніх сільських вулиць не було бруківки чи тротуарів, як у місті. Ступаючи на підборах кам’янистою дорогою, Сюзанна вже тихо лаялася, а Меггі на те лише гигикала. На відміну від подруги, одягнула більш зручне взуття — чорні черевички на тонкій підошві.

Клуб розташовувався у центрі селища та являв собою кам’яну одноповерхову будівлю, освітлену гірляндами ліхтариків. Біля входу, як і всередині, зібралося чимало місцевої молоді. З будівлі лунала гучна ритмічна музика, вочевидь вже почалися танці. Крокуючи до клубу разом з подругою, Меггі охоче й радо віталася зі знайомими парубками та дівчатами, які з цікавістю розпитували про столичне життя.

— Мег! То ти в нас зірка! Така гарна... Хоч не зазнавайся у своїй столиці! — мовила якась дебела дівчина. Наче й приязно, утім зиркала на прибулих струнких подруг не без заздрості. 

— Годі тобі! Я ж ніколи не задирала носа! — як завжди, Меггі промовляла зі щирістю, також представила місцевим Сюзанну, яка за натягнутою посмішкою ледь приховувала хвилювання. Авжеж, не могла не помітити, як повненькі сільські дівчата роздивляються її з відвертою заздрістю. Утім, хто ж заважає їм схуднути? Вочевидь люблять смачно поїсти, як отой ненажерливий котяра Сніжок...

Поспілкувавшись з кількома односельцями, Меггі потягла розгублену подругу всередину будівлі. У просторій залі під стелею мерехтів невеликий страбоскоп, заливаючи приміщення уривчастими спалахами. На стінах, обшитих деревом, красувалися кольорові кульки та якісь дешеві картини. Саме цієї миті діджей поставив повільну композицію, одну з улюблених рок-балад Меггі.

— Ой... Обожнюю цю пісню! — дівчина радісно плеснула в долоні, на танцювальному майданчику вже з’являлися перші пари.

— Мег! Нарешті завітала до нас! Радий тебе бачити! — перед подругами наче нізвідки з’явився рудий Гаррі, а за його спиною застиг чорнявий Дерек, мов статний монумент. — Мег, потанцюємо? — широко посміхаючись, Гаррі одразу схопив Меггі за руку та вже збирався потягти на танцювальний майданчик, як раптом звідкілясь несподівано виринула висока чоловіча постать.