Глава 11

— Киць-киць-киць! Сніжочку, де ж ти?! — надворі розносився дзвінкий, сповнений тривоги голос Меггі. Як виявилося, наступного дня котяра так і не з’явився, а дівчина неабияк хвилювалася за нього. Спершу носилася по подвір’ю, а потім помчала у поле, що належало її батькам.

Братики також допомагали шукати Сніжка, навіть перелізли через паркан та нишпорили по сусідніх городах в бабки Неллі. Ця жіночка була родичкою Грінів, а саме, рідною тіткою Джека. Оскільки той рано втратив батьків, то ним опікувалася Неллі. Вона славилася в селищі паскудним характером, досі так і не одружилася й жила сама у невеличкій хатині. Неллі постійно лаялася та злісно бурчала, навіть до родичів ставилася прохолодно. Їй ніхто й ніколи не міг догодити. Джека вважала невдячним, мовляв, мало приділяє уваги, а його дружина Розалін все робила не так. Не так сапала, не так саджала, не так корову доїла... Зрештою матір Меггі махнула рукою на сварливу родичку та зайвий раз намагалася уникати, лише дітлахи бігали до її саду по яблука чи черешні.

— Бабко Неллі, ви часом не бачили білого кота? — стоячи посеред городів, Денні з Крісом запитливо зиркали на дебелу й низеньку жіночку, яка якраз вийшла з хати та зупинившись на ґанку, злісно схрестила руки на грудях.

— Не бачила! І нічого мені городи топтати! Йдіть до своєї матері, хай шукає вашого кота! — нервово поправивши строкату хустину, розчервоніла від злоби Неллі погрозила кулаком. — Геть з моїх городів! Потовкли мені усі квіти, шибеники малі! Ото зараз як спіймаю, то голови повідриваю!

Переглянувшись, хлопчаки одразу кинулися до огорожі. Вже звикли до лайки бабки Неллі, а коли перелазили через її паркан, то ще й насмішкувато показали їй язики.

— Ви... Я ж вас зараз... Відріддя темної магії! — лаялася жінка їм услід, махаючи кулаками. — Невиховані! Такі, як ваша матір! Яке коріння, таке і насіння!

Опинившись вже на своєму подвір’ї, хлопчики помчали городами повз Сюзанну, яка цієї миті схилилася над кущами малини та ласувала соковитими ягодами. Оскільки надворі була спека, то білявка красувалася у синьому купальнику, вирішила трохи позасмагати, доки подруга шукає кота. Захопившись смакуванням малини, вона стояла спиною до тієї частини огорожі, яка простягалася вздовж сільської вулиці.

— Який гарний задок! — за парканом раптом залунав парубочий голос, а Сюзанна аж підскочила з переляку й ледь не гепнулася в кущі. Різко випрямившись, одразу обернулася та злісно вирячилася на двох парубків, які стояли за огорожею і нахабно її роздивлялися. — То ти подруга Мег? Ми чули, вона вчора повернулася на канікули зі столиці! До речі, де вона? — поцікавився один з них, більш низенький і рудий, з конопатим обличчям. Хитро мружачи сірі очі, безцеремонно підморгнув насупленій дівчині.

Інший парубок був високий та кремезний, мов ведмідь. Втупившись в оторопілу Сюзанну чорними очиськами, він гордо розпрямив широкі груди й провів пальцями по смоляних кучерях, що обрамлювали засмагле обличчя з правильними рисами. Білявка на мить навіть замилувалася цим статним сільським красенем, одразу зауважила його масивний торс з канатами м’язів, що проступали під футболкою, утім неабияк розлютило грубе зауваження про задок.

— А вас не вчили ввічливості? — гнівно блимнувши очима, Сюзанна схилила голову набік. — Не вельми гарно так розмовляти з дівчатами, ба більше, з незнайомими!

— Ото й познайомимося! Я Гаррі! — рудий парубок розплився у широкій посмішці. — А це мій друг, Дерек! — кивнув на брюнета, який продовжував свердлити Сюзанну відвертим поглядом. Таким пронизливим і жагучим, що дівчина аж знітилася й мимохіть спалахнула. — А тебе як звати? Чи з сільськими не знайомишся? — Гаррі одразу помітив, як білявка з цікавістю зиркає на його друга. — До речі, в нашого Дерека немає дівчини, хоча місцеві кралі бігають за ним табунами! — глузливо реготнув, однак брюнет раптом різко штурхнув його ліктем під бік. — Дереку, ти чого? Я ж тобі ціну набиваю перед столичною красунею!  Поглянь, яка вона худенька, струнка! До того ж, ти любиш білявок...

— Гаррі, стули пельку! — брюнет до нього сердито буркнув басом, ще й так зиркнув з-під лоба, що той аж смикнувся та розгублено закліпав очима. — Я й сам маю язика та вмію знайомитися з дівчатами!

— Авжеж... Завше мовчиш, мов в рот води набрав, — рудий ображено пирхнув у відповідь.

— То як тебе звати? — поклавши на штахету широку долоню, Дерек водночас ковзнув поглядом по стрункій фігурі білявки. — Чи... Як каже мій друг... З селюками не знайомишся? — іронічно звузив очі кольору нічного неба.

Чи буде щось між Дереком і Сюзі? Схоже, спалахнула іскра...)