Глава 10

— Мег... Аж не віриться, що нарешті дочекалися літніх канікул! — зітхаючи з радісним полегшенням, Сюзанна роздивлялася у вікні автобуса мальовничі краєвиди селищ. Оскільки дорога зайняла пів дня, надворі вже вечоріло. За вікном транспорту миготіли численні низенькі хатини, що потопали у зелені. — Знаєш, ніколи не бувала в селі... Так цікаво! Як бачу, тут жодного захмарника й стільки дерев! До речі, нам ще довго їхати? — білявка втомлено позіхнула. Насправді охоче би затягнулася цигаркою, але в громадському транспорті заборонено палити. До того ж, в салоні було чимало пасажирів, здебільшого літніх людей. Десь на задньому сидінні капризувало дитя, а якась жіночка відчайдушно намагалася його втішити.

— Ще трохи залишилося... За цим селищем вже й наше, Зеленомир! Мої рідні чекають на нас! Матінка надіслала повідомлення, що вже накриває на стіл, — Меггі перевела погляд на переноску з котом, яка лежала у проході біля її сидіння. Як виявилося, вранці Сніжок повернувся до гуртожитку, наче не бажав, аби дівчата їхали без нього. Саме цієї миті притих і задрімав, монотонне погойдування автобуса заколисало його. Біля переноски стояла й клітка, де серед зеленого листя й трави причаївся Сільвер. Авжеж, Меггі ще перед дорогою назбирала тієї зелені, аби пташці було затишно під час подорожі.

За десять хвилин автобус зупинився біля невеликої зупинки, обвитої зеленим плющем.

— Ось і приїхали... — узявши клітку й переноску, Меггі першою вийшла на двір та з насолодою вдихнула на повні груди чисте сільське повітря. Мляво позіхаючи, слідом вибралася і Сюзанна, цієї миті водій квапливо діставав з багажника автобуса валізи дівчат. Невдовзі транспорт рушив з місця й помчав трасою далі, а до зупинки вже мчали якісь дітлахи.

— Мег! Наша сестричка приїхала! — двоє хлопчаків з радісним вигуком кинулися Меггі на шию. — Ми так чекали на тебе!

— Денні, Крісе! — дівчина пригорнула обох братиків та розцілувала їхні рожеві щічки. Старшому Денні цьогоріч виповнилося тринадцять, а Крісу — десять. Найменшому братику Роберту було лише чотири. Схоже, він залишився в будинку та крутився біля батьків. — Нарешті приїхала до вас, як же я сумувала за вами! Це моя подруга Сюзі, — радо представила хлопчикам усміхнену білявку. — Також привезла в село кота Сніжка та ейрвельса Сільвера!

Підхопивши клітку та переноску, брати помчали у бік одного з подвір’їв, де за невисоким дерев’яним парканом виднілася одноповерхова біла хатина з акуратним двосхилим дахом. Узявши валізи, подруги поспішили слідом за хлопчаками. На ґанку дорогих гостей зустрічали батьки Меггі — пишнотіла жіночка Розалін з довгою чорнявою косою та високий, кремезний чолов’яга Джек у солом’яному капелюсі. Після важкого робочого дня на фермі він вже встиг переодягнутися в чисту лляну сорочку та темні штани, підперезані широким шкіряним паском.

— Ласкаво прошу до нашої домівки, — окинувши Сюзанну привітним поглядом, пригорнув Меггі до широченних грудей. — Мабуть, ви зголодніли з дороги. Проходьте до хати, — з легкістю підхопив валізи дівчат та потягнув усередину.

— Меггі... Донечко моя... Як ти схудла! — розцілувавши усміхнену Меггі, матінка скрушно похитала головою. — І твоя подруга така худенька! Свята магія... Вас хоч годують в тій столиці? Що ж, хутчій до столу! Помиєтеся вже після вечері, батько розтопив лазню...

Спершу дівчата наспіх помили руки у тазику, який стояв на лавці у передпокої. Авжеж, умови в селі далекі від тих, що в місті, однак на подвір’ї була і окрема лазня, де можна помитися, як слід, ще й попаритися.

Посеред затишної кухні стояв накритий стіл, на якому рясніло чимало наїдків. У глиняних мисках красувалися апетитні голубці, вареники з картоплею, також запечена риба, нарізані овочі, буженина, сало й домашня ковбаса... Вирячившись на той стіл, Сюзанна аж розгубилася, скільки ж їжі! Навіщо ж на ніч споживати стільки калорій? Зрештою шлунок білявки зрадницьки озвався вурчанням, а дівчина подумки послала усі дієти до темної магії.       

— Хутчій мити руки! — Газда Грін буркнула до замурзаних синів, які носилися по хаті, мов вихорі. Маленький Роберт вже встиг витягнути з переноски отетерілого Сніжка. Заливаючись сміхом, смикав бідолаху за хвіст, однак той чомусь не дряпався, лише налякано настовбурчив шерсть та сичав, задкуючи до стіни.

— Сестлицка плиїхала! — помітивши Меггі, малеча залишив пухнасту «жертву» та кинувся до сестри. Підхопивши Роберта на руки, дівчина з ніжністю розцілувала дитяче личко.

— Мій маленький... Нарешті я вдома! Привезла вам чимало гостинців з міста! — цієї миті Меггі почувалася щасливою, як ніколи. Насправді неабияк скучила за рідними. Якби не навчання, ніколи би не покидала затишне село й власну домівку.

— Доню, не варто було витрачатися! Гаразд, з гостинцями потім розберемося, — дістаючи з пічки велику хлібину, Розалін побіжно кивнула на накритий стіл. — Сідайте вечеряти!

Звісно, Меггі не забула про своїх улюбленців. Узявши велику миску, поклала Сніжку голубців, буженини й домашньої ковбаси, в окремий посуд налила молока й поставила біля пічки. Також випустила з клітки Сільвера, а птах одразу шуснув до підвіконня, де було чимало вазонів. 

Хай там що, спершу котяра дочекався, щоб хлопчики сіли за стіл. Так і застиг на порозі кухні, зиркаючи на дітлахів, немов на мучителів.

— Ну й шибеники! Налякали кота! — Розалін докірливо мовила до синів. — Схоже, він не звиклий до ваших забав! — кивнула на Сніжка, який сторожко блимнув очиськами й покосився на миску з наїдками. — Киць-киць... Йди-но сюди, поїж... До того ж, біля пічки тепло...

Хай там що, Сніжка не довелося довго вмовляти. Зиркаючи з острахом на дітей, які вже наминали вареники зі сметаною, котяра нервово смикнув хвостом та повільно наблизився до миски з їжею. За мить вже з апетитом поглинав буженину, ковбаску й голубці, а матір Меггі ще й поклала йому шмат запеченої риби.

— Вочевидь наш ненажера сьогодні таки відведе душу... — розташувавшись за столом, Сюзанна скептично хмикнула. Насправді й вона зголодніла, мов звір. Не зважаючи на кляті калорії, охоче жувала варенички та м’ясце. Також Джек люб’язно запропонував домашнього вина, а дівчата не відмовилися й трохи пригубили.