Розділ 8.1

— Вітаю, газде* ректоре... — опановуючи страх, дівчина сторожко глипнула на огрядного чоловіка, який застиг у шкіряному кріслі за широким столом з червоного дерева. Авжеж, кожна деталь кабінету свідчила про розкіш... Дорогі меблі, на вікнах оксамитові портьєри, на полицях чимало вишуканих статуеток, а стіни прикрашали картини сучасних художників.

— Сідайте, — ректор кивнув на крісло навпроти. Хоч як дивно, промовляв стримано, навіть улесливо. Меггі навіть помітила, що його товсті пальці нервово смикалися. Цього чоловіка ніколи не вважала приємним. В його сірих зіщулених очах завше відчувалася легка зневага до оточуючих. Газд Ланді завше носив дорогі костюми. Піджак ледь приховував товстий живіт, що помітно випинався між розстебнутими лацканами. Огрядне обличчя було акуратно поголеним, лише над верхньою губою гордовито красувалися густі вуса, а на голові виднілася залисина, обрамлена ріденьким чорним волоссям.

Нервово стиснувши губи, Меггі мовчки опустилася у крісло.

— Що ж, студентко Грін... Спершу хотів вибачитися за поведінку сина, — ошелешив ректор, хоча й промовляв це неохоче, немов слова виривали лещатами. — Мені відомо про прикрий інцидент в клубі, також і в гуртожитку... Насправді Кевін мене розчарував, не сподівався від нього... — зиркаючи на застиглу дівчину, постукував пальцями по стільниці. — Хочу звернутися до вас з проханням... Не йдіть до поліції... Ми ж можемо мирно владнати цей конфлікт, чи не так? А вам тут ще вчитися... — раптом дістав з шухляди товстий конверт та підсунув до оторопілої Меггі. — Триста ліртів... Просто візьмете гроші й підете, а я також подбаю, аби ви успішно склали всі іспити, навіть отримаєте оцінки автоматом...

— Дякую... Газде ректоре, але... Гроші я не візьму, — Грін заперечливо труснула головою. Не хотіла отих брудних грошей, не стане брати хабар. — Також до поліції не піду... — хоч варто би було написати заяву на мерзотника Кевіна, та зважаючи на натяки його батька, краще цього не робити, аби не виникало прикрощів під час навчання. — Щодо іспитів... Складатиму їх, як і всі студенти... — не хотіла від ректора жодних подачок.

— Гаразд... Сподіваюся, ми порозумілися, — здавалося, чоловік полегшено видихнув, а Меггі навіть дивувала його стриманість, фальшива ввічливість. Зазвичай цей пихатий газд ладний звинувачувати інших у власних негараздах, до того ж, міг перекрутити правду на свою користь, але чомусь не став, невже когось чи чогось злякався? Грін навіть здалося, що ректор щось не договорював, щось приховував. Хоч Меггі й покидала його кабінет з певним полегшенням, однак на серці тривожно шкрябали кішки. Щось тут не так. Інтуїція підказувала, що не все так просто, як здається на перший погляд... Невже дивна поведінка ректора якось пов’язана з тим невідомим захисником?

Після останньої пари Меггі одразу повернулася до гуртожитку. Саме цієї миті Сюзанна возилася біля електроплити, варила макарони. Звісно, враз кинула цю не вельми улюблену справу та почала розпитувати подругу про зустріч з ректором. Слухаючи Меггі, лише задумливо хмикала.

— То що, наш Ландовоз навіть не став погрожувати, залякувати? — білявку це також дивувало.

— І хто ж придумав ректору таке прозвисько? — губи Меггі смикнулися у глузливій посмішці. Як виявилося, студенти охрестили дебелого ректора Ланді Ландовозом, це прозвисько вже не один рік лунало в коридорах та аудиторіях закладу. — Хоч як дивно, ще й гроші пропонував та іспити автоматом, але я відмовилася. Таке враження, наче ректор чимось наляканий...

— Дійсно, дивно... — Сюзанна мимохідь покосилася на Сніжка, який величаво розвалився на підвіконні біля вазона. Складалося таке враження, наче котяра уважно слухав дівочу розмову, ще й вуха настовбурчив, мов локатори, а в очиськах промайнуло щось схоже на задоволення. — Меггі... Як на мене, останнім часом взагалі коїться щось дивне... Блондин Віндсар зненацька з’являється в нічному клубі та захищає тебе, наш ректор, який завше на всіх верещить, поводиться з тобою так, наче чогось боїться... Хтось раптом з’являється в гуртожитку та рятує тебе від мерзотника Ланді, ще й оте чудовисько тягає сюди лірти... — задумливо вказала на Сніжка.

— Однозначно, це все дивно, однак наразі не хочу про це думати. До того ж, на носі іспити, літня сесія... — підвівшись з ліжка, Меггі втомлено зітхнула та почала скидати з себе форму закладу. — До речі, запрошую тебе на літні канікули до мого села! Поїдеш зі мною? Не передумала?

— Звісно, я ж обіцяла! — Сюзанна радо зблиснула очима. — У вас там є гарні кавалери? Не відмовлюся від сільських романтичних пригод... Як відомо, в селах кремезні парубки, а я обожнюю сильних, м’язистих... — замріяно зітхнула.

— Таких в нас чимало! — Меггі грайливо пирхнула від сміху. — Що, набридли міські чахлики?

— Та вже стоять мені поперек горла! — білявка глузливо хмикнула та махнула правицею. — Мов тепличні огірки! Розніжені, розбещені... До речі, а це біле чудовисько поїде разом з нами? — кивнула на Сніжка, який чомусь невдоволено примружився після розмови про міських парубків.

— Звісно! Як же я його залишу? Ще й доведеться взяти з собою Сільвера, чомусь він не хоче летіти на волю. Лише клітку куплю, аби перевезти до села... Можливо, там і захоче залишитися, хтозна? В нас в селищі багата природа, чисте повітря, доволі сприятливі умови для ейрвельсів...               

ПРИМІТКА ВІД АВТОРА:

*Газд — шанобливе звернення до чоловіка.

Газда — до жінки.