Глава 6

Ввечері до кімнати повернулася Сюзанна, а Меггі одразу розповіла їй про пригоди у нічному клубі. Вислухавши подругу, білявка ще довго обурювалася через поведінку Ланді, але коли дізналася про щедрий подарунок Саймона, то на радощах стрибала до стелі.

— Та невже?! Аж двісті ліртів?! Оце ощасливив! — зблиснувши сірими очима, запалила цигарку. — Меггі! Після цього навіть не думай працювати офіціанткою! Такі грошиська... У вихідні поїдемо до мене, зрозуміло? Жодних нічних клубів!

— Я й сама вже не рада, що сунулася туди, однак... Гроші на дорозі не валяються, а я... Куплю для братиків новий одяг і смаколики, відправлю посилку в селище, ото зрадіють! Ще й мамі куплю нову спідницю та шовкову хустину! — насамперед Меггі думала про рідних.

— Слухай... То ти притягла стільки ковбаси, аби задобрити ту мордяку? — оглядаючи вміст холодильника, Сюзі побіжно кивнула на Сніжка, а той враз опинився біля дверцят. Вимогливо нявкнувши, потягнувся лапою до полиці, де лежали апетитні палиці ковбаси.

— Сюзі, наріж йому трохи... Не встигла погодувати Сніжка... Мабуть, він голодний, — стоячи біля плити, Меггі помішувала макарони. — Заразом і ми повечеряємо...

— Гадаю, цей ненажера і від макаронів не відмовиться, — нарізаючи ковбасу, Сюзанна кинула шматок на підлогу, а котяра одразу підхопив його зубами. — Яке ж ти ненажерливе... Наче прірва! Тут і двісті ліртів не вистачить, аби прогодувати...

Зрештою дівчата поклали Сніжку у велику миску чимало макаронів з маслом, також не обділили і ковбасою. За кілька хвилин котяра спорожнив миску з їжею та задоволено облизався, вочевидь таки наївся. Хоч Меггі і сподівалася, що її ситий улюбленець уляжеться спати, але натомість він зиркнув на неї якось задумливо й стрибнувши на підвіконня, за мить шуснув у прочинене вікно.

— Диви-но! І куди ж звіявся на ніч? — Сюзанна знизала плечима, переглянувшись з не менш здивованою подругою.

— Хоч куди пішов, але впевнена, що повернеться, — чомусь Меггі вже у цьому не сумнівалася, хоча й тривожилася за Сніжка, аби лише не зустрівся з дворовими собаками...

— Звісно, повернеться! Тут стільки ковбаси, що гріх не повернутися! — затягнувшись цигаркою, Сюзанна, як завжди, увімкнула транслятор, щоб послухати останні новини.

+++

— Саймоне... Де ж тебе завжди носить? — нервово постукуючи пальцями по стільниці, Ніл Віндсар розвалився у шкіряному кріслі за столом власного домашнього кабінету. Інтер'єр приміщення був витриманий у стилі мінімалізму, де кожна річ мала своє місце і призначення. Віндсара завше дратував надмірний декор, як і нагромадження дрібничок, оскільки це неабияк відволікало від роботи. — Вже котрий день ти кудись зникаєш... Хіба не розумієш, що слід готуватися до виборів? — він свердлив щойно прибулого синочка крижаним владним поглядом.

— Саме цим і займаюся, — схоже, Саймона геть не лякав сердитий голос батька. Іронічно хмикнувши, молодий маг з поважним виглядом опустився навпроти нього на шкіряну канапу та величаво затягнувся сигарою, задумливо мружачи блакитні очі. — Насправді хочу покращити передвиборчу програму...  

— Покращити? В нас є піарники, нехай вони цим займаються! — невдоволено буркнув батько. — Ти б краще подумав про свою репутацію! Мені вже доповіли про твої вибрики у клубі «Зоряний Птах»! Навіщо ти влаштував бійку заради якоїсь офіціантки?! Ще й побив юного Ланді, сина ректора університету! Його батько у гніві, хоча не посміє погрожувати нам судом...

— А що такого? Я захистив дівчину від того мерзотника, який її кривдив, — Саймон лише розвів руками, ще й криво посміхнувся. Як завше, впевнено та зухвало, чим дужче дратував поважного батечка.

— Відколи ти вирішив погратися у благородство?! Як відомо, ти ніколи не кидався захищати офіціанток... — Ніл стиснув губи, продовжуючи свердлити сина холодним вивчаючим поглядом. — Та дівиця... Хто вона? Однозначно привернула твою увагу, чи не так? Якщо вже вирішив розважитися, то роби це тихо, без зайвого галасу, без наслідків... Ти ж не забув, що в тебе є наречена? Як на мене, вигідна кандидатура... Не досить того, що Аманда вродлива, ефектна, ще й походить з поважної сім’ї Блейрінів...

— Вирішили нагадати мені про ярмо, яке збираєтеся повішати на шию? — хоч Саймон і продовжував зухвало посміхатися, утім його кадик мимоволі нервово смикнувся.

Кілька місяців тому батько знайшов для Саймона наречену, Аманду Блейрін. Був впевнений, що синок не опиратиметься цьому вигідному шлюбу. Батько Аманди володів кількома заводами, де виготовляли комплектуючі для магічних установок очищення повітря, а Ніл збирався з ним співпрацювати, вже й підготував кілька великих контрактів.

— Ярмо? Цей шлюб лише формальність, — холодно констатував Віндсар старший. — Я ж не зобов’язую тебе спати лише з законною дружиною... — авжеж, Ніл і сам бігав по коханках, геть не зважаючи на почуття та образи матері Саймона. Зрештою ця поважна жінка змирилася з походеньками чоловіка та закривала на те очі. Не стане руйнувати сім’ю та відмовлятися від високого статусу, який може втратити після розлучення.

— Пропонуєш брехати дружині та бігати по коханках? — Саймон скептично вигнув брову. — Розумію, тебе це завжди влаштовувало...

— Замовкни! — зрештою батечко не стримав емоцій та грюкнув кулаком об стіл. — Хоч розумієш, про що йдеться?! Цей шлюб важливий для нашої сім’ї! Ти можеш стриматися хоч до весілля та не бігати по дівчатах?! Вже згодом розберешся зі своїми утриманками...

— Утриманки? На відміну від тебе, в мене їх немає, — голос сина раптом скрижанів. — Я завжди любив різноманітність та нікому не дарував марних надій...

— Сподіваюся... — чоловік обдарував красномовним поглядом. Саймон добре знав цей погляд батька. Погляд, який не віщував нічого доброго. — Також сподіваюся, що ми порозумілися. Що ж, восени ваше з Амандою весілля, а наразі раджу поводитися розсудливо, обачно. Ти ж розумієш... Лише один необережний крок і конкуренти можуть очорнити, а ти кандидат у мери!