Розділ 4.1

— Цікаво, чи схожий Саймон на батька своїми політичними амбіціями? — Меггі розмірковувала вголос. — Невже його, як і батька, цікавлять лише гроші та влада? Не здивуюся, якщо так, хоч і думала голосувати за Саймона... Кажеш, Сюзі, він розбещений гуляка? — поглянула на подругу, яка мовчки кивнула у відповідь та іронічно звузила очі. — Насправді це прикро... Багатії зазвичай живуть у своїй реальності, їм геть байдуже до проблем простих людей. Мабуть, Саймон не виняток... Уяви того Саймона, який сидить в нашому гуртожитку, їсть піцу та думає, чи вистачить йому ліртів на завтрашній день! Радше уявляю його в якомусь дорогому нічному клубі, де за вечір спускає кілька наших стипендій у товаристві доступних дівиць! — мимохідь глипнула на кота й раптом зауважила, як Сніжок злісно відсунув лапою залишок піци та обдарував дівчину таким поглядом, наче вона не добросердна хазяйка, а зла мачуха. Зрештою показово відвернувся до вікна, ніби на щось образився.   

— Сніжочку, що з тобою? — підвівшись з ліжка, Меггі стягнула котяру з підвіконня. — До речі, ти досі брудний, не завадить тебе гарно скупати! Заразом і рану промию, також оброблю...

Хоч як дивно, Сніжок не пручався. Зазвичай коти бояться води, проте цей білий красень охоче занурився у ванну з ароматною піною. Лише трохи засичав, коли дівчина промивала рану. Зрештою не смикався, навпаки, немов насолоджувався цим купанням та лагідними доторками дбайливої ветеринарки, ще й очі задоволено мружив та повсякчас косився на пишні дівочі принади, які проступали під тонким простеньким халатиком.

Загорнувши мокрого мейн-куна у рушник, Меггі принесла його до кімнати та поклала на своє ліжко, а після турботливо вичесала котячу шерсть гребінцем та обробила рану, яка після цілющої мазі почала вже затягуватися.

За годину дівчата полягали спати й кімнатка занурилася у темряву. Меггі чомусь наснився блондин Саймон, той кандидат у мери. Сон був дивний, ба більше, романтичний. Усміхнений парубок з оголеним торсом схилявся над її ліжком та нахабно проводив теплими долонями по округлих грудях... Чомусь Меггі не поспішала відсторонюватися і обурюватися на те. Навпаки, уві сні мліла від відвертих дотиків, що огортали тіло непроханими гарячими хвилями.

Солодко й судомно видихнувши, Грін раптом розплющила очі, насниться ж таке! Смикаючись, спробувала підвестися, але не дозволило щось важке на грудях, наче до ліжка притиснуло теплою пухнастою брилою.

— Сніжку... — прошепотіла Меггі. Як виявилося, котяра нахабно умостився на дівочих принадах та мирно спав, ще й уперся мордою у дівоче підборіддя, утім прокинувся разом з хазяйкою, зухвало й задоволено блимаючи у темряві сапфіровими очиськами. — Злізай з мене... Мені важко дихати... Йди туди, — дівчина вказала у ноги та невдоволено струсила з себе білого нахабу, який озвався сердитим муркотінням. Зрештою розташувався у ногах Меггі. Смикнувши хвостом, поклав морду на її коліно та ще довго свердлив лежачу хазяйку пронизливими очиськами. З докором, з образою, наче парубок, якому жадана дівчина відмовила у близькості.

Вранці Меггі було соромно розповідати Сюзанні про дивний відвертий сон, оскільки подруга однозначно з цього кепкуватиме. Двадцять ліртів, принесених котом, дівчата вирішили витратити на їжу та на ліки для нових улюбленців — для Сніжка та ейрвельса. Поранений птах вже оклигався та кволо дзьобав зелене стебло герані, а Меггі принесла йому трохи зернят.

— Меггі, тобі не здається дивним, що котяра не зжер того птаха, а навпаки, навіть приніс його у гуртожиток? — поцікавилася Сюзанна, заварюючи каву.

— Також над цим думала, але... Нерідко тварини виказують людяність, траплялися такі випадки, а мій Сніжок не виняток, — снідаючи за столом залишками піци, Меггі сьорбнула кави та кивнула на кота, який досі дрімав на ліжку. Почувши дівчачу розмову, він раптом настовбурчив вуха, хоча й удавав, що спить. — На літні канікули заберу його до селища! Звісно, не покину...

— До речі, завтра вихідний. Прикро, що через ту кляту роботу в клубі не поїдеш зі мною до батьків, — смакуючи каву, Сюзанна затягнулася цигаркою. — Мама тебе любить. Каже, що ти не розбалувана, як столичні дівчата.

— Дякую за запрошення та за гостинність, але... — Меггі сумно зітхнула. — Гроші потрібні...

Поснідавши, дівчата покрокували до будівлі університету. Не поспішали прощатися, оскільки першою парою була спільна лекція усіх першокурсників — історія магічної медицини. Піднявшись сходами, подруги не встигли наблизитися до центральних дверей закладу, як шлях перегородив Кевін Ланді. Розтягнувши губи у театральній посмішці, одразу простягнув Меггі розкішний букет червоних троянд. Як завжди, за спиною синочка ректора бовваніли постаті його друзів — Рона і Тіма. На їхніх обличчях також застигли посмішки. Радше глузливі, ніж теплі. Вочевидь парубки з нетерпінням чекали на реакцію Грін та сподівалися, що вона таки продинамить Кевіна й подумки вже ділили чималий виграш.

Дорогі читачі! Не забувайте, що ваші коментарі надихають автора й далі писати цю історію)