Розділ 3.1

— Шеллі, невже погрожуєш? — Грін і не думала лити сльози, лише іронічно пирхнула. — На відміну від тебе, я не збираюся нікому вішатися на шию! Подобається Ланді? — схиливши голову набік, зміряла руду нахабу крижаним поглядом. — То забирай його собі, я не проти!

— Так просто здаєшся? Чомусь не вірю... — на обличчі Мішель майнула розгубленість. — Що вже замислила? — Вікс не вірила, що провінціалка ладна так просто відмовитися від залицянь сина ректора. — Зрештою я попереджаю... Тримайся від нього якнайдалі, — погрозливо звузила очі.

— Бо що тоді буде? — хоч Меггі подумки вже послала Ланді до темної магії, проте неабияк дратували погрози та зверхність цієї рудої вискочки.

— Сама побачиш... Не варто переходити мені дорогу. Сподіваюся, ти мене почула, — крутнувшись на підборах, Мішель гордовито покрокувала геть з таким виглядом, наче завше носила корону.

— Вікс, корона не сильно тисне?! — не стримавшись, Меггі гукнула їй услід. — Або ж резинка від трусів тисне, чи не так?! Тому й ходиш з такою злою фізіономією! Зміни білизну!

— Що?! — не сподіваючись на таку словесну відсіч, Вікс аж зупинилася та різко обернулася. — Що ти там дзявкнула?!

— Те, що почула! Раджу більше посміхатися, Шеллі, бо твоєму дорогоцінному Кевіну не подобаються кислі дівчачі пики! — не дочекавшись гнівної відповіді, Меггі з гордо піднятою головою вийшла надвір, водночас хтось зі студентів навіть реготнув, слухаючи цю словесну перепалку. Авжеж, першокурсниця Грін за словом у кишеню не полізе!

Насправді Меггі поспішила до найближчої зоокрамниці по корм для Сніжка, також не завадить купити продуктів на вечерю, а заразом і йогурт для Сюзі. Варто задобрити подругу, аби не гнівалася на котика, принесе їй кілька пляшок яблучного сидру.

Скупившись у магазині, Меггі повернулася до кімнати гуртожитку з двома великими торбами. Опустивши їх на підлогу, одразу вирячилася на вельми насуплену Сюзанну, яка цієї миті вішала на холодильник невеличкий замок.

— Ось... Вирішила захистити наші припаси від того білого ненажери! Аж цікаво, як котяра примудрився відчинити холодильник? Це ж треба мати такі сильні лапища! — подруга діловито простягнула Меггі металевий ключик від замка. — Візьми й десь сховай! Не здивуюся, якщо та хитра морда ще спробує відімкнути замок!

— До речі... А де наш Сніжок? — Грін з тривогою роззирнулася довкола. Кота в кімнаті не спостерігалося, а дівочий погляд зупинився на відчиненому вікні. — Невже втік від нас? Сюзі... Ти його прогнала? — похмуро втупилася в не менш насуплену подругу.

— Знущаєшся? Я б не посміла! Навіть наближатися боюся до того чудовиська! — обурено випалила Сюзанна. — Вочевидь сам кудись звіявся! Як бачиш, вікно відчинене, ще й перший поверх... Мабуть, йому стало тут нудно, або ж помчав шукати їжу...

— Сніжочку! Куди ж ти зник?! — кинувшись до вікна, Меггі визирнула надвір. — Киць-киць! Котику, де ж ти?! Я тобі корм принесла! — гукала розпачливо.

Над містом вже згущувалися сутінки, за вікном спалахували вечірні ліхтарі, що освітлювали територію гуртожитків та закладу.

— Меггі, не хвилюйся! Як захоче жерти, неодмінно повернеться! — заспокоювала Сюзанна, а в голосі відчувався їдучий сарказм. — Котяра ж не дурний... Знає, що тут нагодують, хоча... Можливо, знайшовся і його справжній хазяїн, хтозна?

— Сюзі, він не схожий на безхатька... — тривожно зітхаючи, Меггі узялася розбирати торби з продуктами. — Отож, він не призвичаєний до дворового життя! Якщо знову собаки нападуть? — дівчина неабияк хвилювалася за пухнастика.

— Чомусь навіть впевнена, що те чудовисько не пропаде! — хмикнувши, Сюзанна відкоркувала пляшку з сидром. — До речі, я купила піцу, вже поставила у мікрохвильовку. Сьогодні вирішила, що не завадить трохи калорій, — поважно кивнула на мікрохвильову піч у кутку скромної кухні. — Ти ж голодна, чи не так? Будемо вечеряти, ще й зробимо... — не встигла договорити, як на підвіконня знадвору граційно стрибнув Сніжок.

— Повернувся! — Меггі одразу кинулася до вікна з неабиякою радістю та полегшенням. — Мій пухнастику! Сніжочку... Де ж ти вештався?

Саме цієї миті котяра гордо застиг на підвіконні, мов статуя древнього божества, для завершення величного образу бракувало лише золотої корони. Втупившись в ошелешених дівчат владним поглядом, наче володар цих земель, кіт тримав у зубах якийсь невеличкий тканинний згорток.

— І що ж це ти нам приніс? — згораючи від цікавості, Меггі разом з подругою наблизилися до котяри, а він із задоволеним вуркотінням випустив з пащі принесений згорток, який одразу впав на підлогу та раптом почав ворушитися, наче під тканиною було щось живе...

— Свята Магія! — з диким вереском налякана Сюзанна відскочила назад. — Невже мишу приніс?! Я боюся мишей! Нам ще цього «добра» бракувало в гуртожитку! Комендантка ж нам голови повідриває!

— Якщо й так, то Сніжок у такий спосіб хотів нам подякувати за гостинність, — на відміну від подруги, Меггі не лякали миші. Опустившись навпочіпки, вона обережно підняла згорток, а коли повільно відкинула краєчок тканини, дівочі очі округлилися, мов дві монети. — Не може бути... — благоговійно пробурмотіла та на мить заціпеніла у невимовному подиві.

Цікаво, що ж приніс наш котик? Буду вдячна за ваші коментарі!)