Глава 2

Повернувшись з ванної кімнати, Меггі заразом принесла вогку ганчірку. Опустившись на ліжко біля Сніжка, почала обережно витирати брудні лапки та намагалася ігнорувати його пильний немигаючий погляд.

— Які ж гострі в тебе пазурі! Не завадить підстригти... — між подушечками лап кота дійсно виднілися гострі пазурі, наче ніхто й ніколи їх не підстригав. — Мабуть, вже завтра, після купання...

— Авжеж, цьому чудовиську не завадить зробити «манікюр», бо обдряпає усі наші скромні меблі! — констатувала Сюзанна з поважним виглядом. — Також і «дзвоникам» не завадить чик-чик, — зобразила пальцями жест, що нагадував ножиці. — Сама ж розумієш, менше буде мітити територію та не буде верещати навесні, мов навіжений...

Сторожко піднявши вуха, котяра на мить заціпенів, а після загрозливо засичав, ще й шерстю наїжився. Таке враження, наче зрозумів відвертий натяк на кастрацію, навіть одразу підібгав величезного хвоста, немов захищав ним «багатство», яким наділила природа.

— Ні, мій Сніжочку, не бійся... Наразі ніхто не чіпатиме твої принади, — переглянувшись з подругою, Меггі заспокійливо погладила неабияк напруженого пухнастика. — Вперше бачу такого розумного кота... Невже зрозумів, про що ми говоримо? Кажеш, каструвати... До речі, недавно проходили це на практичних заняттях, до того ж, вже маю певні навички. Завжди встигну позбавити Сніжка чоловічої гідності...

Видавши злісне нявкотіння, кіт раптом випустив гострі кігті, а Меггі ледь встигла відсмикнути руку.

— Меггі! Невже це чудовисько й справді нас розуміє? — мружачись у подиві, Сюзанна підвелася з ліжка та наблизилася до не менш здивованої подруги. — Гадаю, при ньому не варто говорити про «чик-чик», бо нам з цією істотою ще спати в одній кімнаті! Ще бракувало, аби забажав помсти та накинувся на котрусь з нас під час сну... Це кігтясте здоровило може й горлянку перегризти! До того ж, кому би й дійсно не завадив «чик-чик», то це Кевіну Ланді! Після того парі власноруч би відтяла йому принади! До речі, як майбутня фармацевтка, можу порекомендувати певне зілля... — розтягнула губи у зловтішній посмішці. — Можу й сама приготувати та посилити магією повітря! Кілька краплин додати до будь-якого напою і все! Майже рік Ланді не зуміє скористатися своєю «морквиною»! Так і висітиме, мов безпорадна...

— Сюзі, досить! — Меггі вже не стримувала дикого реготу, яким давилася, аж мимоволі проступили сльози, вміла ж подруга розвеселити! — Обійдуся без зілля! Ланді й без цієї напасті збідніє на чотириста ліртів! 

— Такі грошиська... Навіть для багатого синочка ректора це чимало, — стягнувши улюблений блакитний халат зі строкатими метеликами, Сюзанна квапливо переодягнулася у коротеньку нічну сорочку. — В нас стипендія лише сорок ліртів, але навіть для мене це гроші, хоч і батьки інколи допомагають з фінансами, — забравшись під ковдру, поглянула на кота, який досі сердито сіпав кінчиком пухнастого хвоста. — А ти, Меггі, в нас добра душа, ще й цю морду ненажерливу годуватимеш...

— До речі, я домовилася з директором нічного клубу «Зоряний Птах» про роботу, у вихідні підроблятиму там офіціанткою. Кажуть, там непогані чайові, — кинувши ганчірку на підлогу, Меггі й собі залізла під ковдру, водночас Сніжок умостився в ногах. Так і лежав, блимаючи на хазяйку зіщуленими блакитними очиськами, немов уважно слухав ту дівочу розмову.

— Офіціанткою? А що, батьки зовсім не допомагають? — Сюзанна співчутливо покосилася на подругу.

— В мене троє молодших братів, чимало витрат... Батьки й так важко працюють на фермі, а я вже якось сама впораюся, — стиснувши губи, Меггі вимкнула світильник на приліжковій тумбі, кімната одразу занурилася у темряву. Хоч батьки й пропонували дівчині гроші, але вона ніколи не брала, мовляв, вистачає стипендії. Завше була самостійною, звикла покладатися лише на себе.

На відміну від Меггі, Сюзанна Тарс одна донька в сім’ї. До того ж, її батьки мали невелику крамницю та мешкали на околицях столиці у просторій квартирі п’ятиповерхового будинку. Оскільки Сюзанні далеко було їздити щодня через усе місто, то вирішила оселитися в гуртожитку біля університету, однак у вихідні навідувалася до батьків та інколи запрошувала й Меггі. Авжеж, разом веселіше. До того ж, до рідного селища Меггі добиратися довго, мало не півдня.

Вранці Меггі прокинулася від якогось гуркоту, що лунав упереміш із криками подруги.

— Потвора ж ти мордата! Та мало ж тобі хазяйство відірвати! Ненажеро! Та я ж тебе...

Звісно, у Меггі сон як рукою зняло, дівчина одразу різко підвелася на ліжку та розгублено вирячилася на Сюзанну. Саме цієї миті дівчина стояла біля холодильника й була схожою на вояку перед вирішальною битвою, однак замість зброї стискала пальцями довгу швабру, яку погрозливо занесла над котом.

— Меггі! Не досить того, що це чудовисько зжерло всю ковбасу, ще й злопало мій йогурт!

— Сюзі, не треба! Не бий його! — схопившись на ноги, Меггі з тривогою поглянула на кота. Хоч і зібрався прийняти удар, притискаючи до голови великі вуха, однак в блакиті нахабних очей і натяку не було на каяття. На морді біліли плями йогурту, мов красномовний доказ "важкого злочину".

— Через нього піду на пари голодна! — гнівно верескнула Сюзанна, утім повільно й неохоче опустила «знаряддя вбивства». — Ще й огірки понадгризав! Навіть салат не зроблю...

— Сюзі, не гнівайся! Схоже, Сніжок дійсно зголоднів... Обіцяю, куплю тобі сьогодні новий йогурт, а зараз посмажу нам яєчню... — мимоволі позіхнувши, Меггі зазирнула у холодильник, оцінюючи масштаби «злочину». Від ковбаси й сліду не залишилося, на нижній полиці лежав надгризений огірок, а каструля з заздалегідь звареною кашею зустріла порожнечею. На щастя, на верхній полиці хоч залишились яйця...

— Меггі, до темної магії той клятий йогурт! — Сюзанна злісно відкинула швабру. — Оце ти притягла ненажеру на нашу голову! Що буде далі?! Якщо воно й далі так буде жерти, то ми вилетимо у трубу!

— Мабуть, Сніжок довго голодував... Сьогодні куплю йому корм, — наблизившись до електроплити, Меггі узяла сковорідку та почала готувати яєчню, а коли кімнату огорнув смачний запах, Сюзі поступово притлумила гнів та почала заварювати каву, демонстративно підібгавши губи.