Розділ 1.2

Окремі гуртожитки для дівчат та парубків розташовувалися біля університету, який бовванів посередині обгородженої території. Коли таксі зупинилося біля кованих воріт, Меггі розрахувалася з водієм. Підхопивши на руки поранену тварину, ледь дотягла до гуртожитку. Авжеж, кремезний кіт породи мейн-кун виявився надзвичайно важкий! На щастя, комендантка пропустила дівчину з пухнастиком до кімнати. Хоч та дебела жіночка і здавалася грізною, строгою, однак любила тварин. До того ж, Меггі сунула їй одну лірту, аби подякувати за розуміння.

Кімната Грін була на першому поверсі гуртожитку. Дівчина мешкала тут не сама, а разом з іншою студенткою Сюзанною Тарс, яка навчалася на факультеті фармацевтики.

Штовхнувши ліктем двері кімнати, Меггі швидко увійшла всередину та з неабияким полегшенням опустила важку ношу на своє окреме ліжко. Саме цієї миті Сюзі розвалилася на іншому ліжку. Затягуючись цигаркою, дивилася по транслятору останні новини країни Ейрвандії.  

— Меггі?! Ти вже повернулася?! — відкинувши пульт від транслятора, Сюзі рвучко схопилася на ноги та у подиві вирячилася на похмуру співмешканку в брудній сукні, яка нишпорила у настінній шафі в пошуках лікувальної мазі. — Звідкіля ти притягла сюди це пухнасте здоровило? — розгублено кліпаючи сірими очима, вказала на кота. — Ти ж наче збиралася на побачення з Кевіном! Вища Магія... Що ж трапилося? На тобі лиця немає!

Насправді дівчата потоваришували з перших днів. Вони стали подругами та разом ділили не лише побут, а й усі життєві негаразди.

— Якби ж ти знала, яким мерзотником виявився Кевін! — гірко зітхаючи, Меггі стисло розповіла подрузі про підслухану розмову та парі, а також і про кота, якого випадково врятувала від зграї собак.

— Ну і покидьок... Хто б міг подумати? — Сюзі скрушно труснула білосніжними кучерями. — А здавався таким галантним, я навіть раділа за тебе... Насправді синочок ректора розбещений мажор! Мені так шкода... Ще й чепурилася для нього, сукню нову купила... Хочеш сидру? Якраз купила кілька пляшок, хотіла трохи розслабитися. Як бачу, тобі також не завадить, — відчинила невеликий холодильник та вийняла звідти скляну пляшку з хмільним напоєм.

— Дякую... Охоче вип’ю, але спершу огляну нашого «гостя»... — опустившись навпочіпки біля лежачого на ліжку кота, Меггі відповідним розчином обробила його рану та змастила лікувальною маззю. — Як оклигається, то вже після помию... Він такий брудний! — узявши гребінець, почала обережно вичісувати сміття з довгої шерсті. — Породистий... Мейн-кун. Невже хтось викинув його надвір? Не розумію таких безсердечних людей... — легенько почухала кота між вушками, а той раптом здригнувся. Кволо піднявши мордочку, втупився у рятівницю ясно-блакитними очиськами. — Мій котику, отямився! — дівчина просяяла радісною усмішкою. — Нічого, все буде добре, Меггі тебе вилікує, — промовляла, мов до людини. — Назву тебе Сніжком... Авжеж, це прозвисько тобі пасує! Завтра куплю котячого корму з вітамінами...

— Меггі, і потрібна тобі та морока? Ще й на корм витрачатимеш стипендію... — пирхнувши з відвертим сарказмом, Сюзі простягнула подрузі відкорковану пляшку сидру. — Зважаючи на його велику мордяку, жертиме більше, ніж ми з тобою!

— Нічого страшного, з голоду не помру, — ковтнувши сидру, Меггі кинулася до холодильника та вийняла шматок вчорашньої ковбаси, також налила у мисочку трохи води й турботливо поклала на ліжко перед котом. — Пий, Сніжочку... Ось тобі й ковбаска, скуштуй...

Спершу кіт випив трохи води, вочевидь його мучила спрага, однак після цього одразу накинувся на ковбасу та з радісним вуркотінням за кілька секунд проковтнув запропонований шматок.

— Я не помилилася... — спостерігаючи за котом, Сюзі докірливо хмикнула. — Жере, мов голодне чудовисько! Авжеж, смачна ковбаска! Що ж, Меггі, ти казала, що хотіла схуднути... Отож, в цій ситуації з котярою таки є один плюс — пухнасте здоровило успішно «знищуватиме» твою вечерю разом з небажаними калоріями...

Сюзанна Тарс була худенькою та стрункою, завше слідкувала за фігурою, а подрузі натякала, що не завадить скинути кілька кілограмів, утім Меггі її не слухала та охоче споживала на вечір калорійну їжу, а саме, великий бутерброд з ковбасою, або ж куплений у крамниці гамбургер з м’ясом. Меггі не вважала себе товстою. Як казала матір — дівчина повинна бути трохи пишнотілою, аби було за що вхопити.

Узявши й собі пляшку з сидром, Сюзанна умостилася на ліжку. Запалила тонку цигарку та продовжила дивитися новини, що миготіли на пласкому екрані транслятора.

— Незабаром вибори мера столиці! Меггі, поглянь! Ось і один з кандидатів! — дівчина вказала на екран, де крупним планом показували обличчя блакитноокого блондина. — Саймон Віндсар також балотується в мери! Звісно, його батечко у парламенті Ейрвандії, ще й впливовий магнат... Проштовхує свого синочка! Хоч в нього репутація гульвіси й дебошира, але ж... Харизматичний, зараза! Поглянь, яка в нього посмішка... Зухвала, впевнена! Не виключено, що за нього голосуватимуть усі жінки та дівчата Скайбурга! Подейкують, цей блондин сильний маг повітря, але я впевнена, що ці чутки поширюють піарники з метою підняти йому рейтинг, аби хоч якось відбілити його репутацію...

— До речі, вже ознайомлювалася з його програмою, — втупившись у екран, Меггі пильно роздивлялася білявого кандидата, обличчя з правильними рисами та легкою світлою щетиною. Хай там як, вродливий, ще й погляд має переконливий, аж пронизує блакиттю... — Та програма багатообіцяюча... Йдеться про методи очищення повітря у місті, про покращення добробуту громадян... Як відомо, студентам, які навчаються у столиці, також надають право голосувати. Мабуть, я голосуватиму саме за Саймона...

— Та вони всі щось обіцяють на виборах! — іронічно хмикаючи, Сюзі затушила недопалок у попільничці. — А потім що? Зазвичай ті обіцянки так і залишаються порожніми! Гадаєш, якщо мером стане Саймон, то щось покращиться? Дзуськи! Той гуляка і далі буде бігати по дівках, а нам, наївним громадянам, показуватимуть по транслятору красиві картинки з брехливими досягненнями нового мера... Нікому не вірю!