Розділ 1.1

— Мерзотник... — Меггі щосили стиснула кулаки, аж нігті вп’ялися в шкіру. Спершу охопило диким бажанням увірватися до бенкетної кімнати та зацідити Кевіну в нахабну пику, яка віднині стала ненависною та огидною, однак... Розлючену дівчину зупинило те, що Ланді — синочок ректора. Зважаючи на ницість, яку досі успішно маскував, після прояву гніву дівчини він неодмінно забажає помсти. Може й свиню підкласти, аби вижити її з університету, ще й батькові щось наговорить, наскаржиться... Хай там як, Меггі потрібен диплом, мов повітря! Отож, ледь притлумлюючи праведний гнів та заразом і гіркоту приниження, вона зціпила зуби. Не лише від злоби, а й від небажання розридатися саме тут, біля дверей, оскільки нещадно душили сльози, підкочуючись до горла важким клубком, утім Меггі Грін ніколи не стане рюмсати через якогось покидька! Хоч і красень та син ректора, але не вартує її сліз! Лише прикро, що досі була наївною, довірливою та не роздивилася його справжню гнилу сутність. На щастя, хоч випадково підслухала цю брудну розмову та не стала посміховиськом для друзів Ланді... Парі?! Що ж, Кевіне, ти вже однозначно програв!

Судомно видихнувши повітря, Меггі поспішила до виходу з нічного клубу. Воліла забратися звідси якнайшвидше та якнайдалі, доки Кевін не помітив її присутності. Менш за все хотілося споглядати його лицемірну пику та чорні очі, які ще недавно затягували у солодкий вир оманливих мрій, а цієї миті неабияк хотілося їх видряпати!    

Величне місто Скайбург сяяло вечірніми ліхтарями, вздовж доріг височіли захмарники — багатоповерхові житлові та адміністративні будівлі. Зазвичай на верхніх поверхах мешкали більш заможні громадяни столиці, бо вгорі повітря не було забрудненим. Десь вище десятих поверхів повітря успішно чистили магією, а коли пил і бруд осідав на бетонних вулицях, муніципальні служби просто змивали увесь непотріб потоками води. Влітку у місті стояла задушлива спека, дощі були рідкістю. Хоч наразі надворі весна, але денне світило вже нещадно палило аж до вечора, нагріваючи бетонні стіни та тротуари.

Меггі не любила столицю, вважала її незатишною «кам’яною в’язницею». Авжеж, дівчина зростала у селищі серед природи, а думками повсякчас линула до рідної домівки. На відміну від «бетонних джунглів», її одноповерховий будиночок потопав у зелені. Меггі не могла дочекатися літніх канікул, аби повернутися до затишної прохолоди, до люблячих батьків та трьох молодших братиків. Вона не розуміла, чому люди з провінції завжди так рвуться до столиці. Амбіції, ілюзія величі? Дівчина вважала, що можна реалізувати себе і у провінції.

Меггі неспішно крокувала вечірнім містом вздовж дороги, по якій проносилися численні автівки. Аби вгамувати вогняну лють, вирішила прогулятися пішки, не стала викликати таксі. На щастя, до гуртожитку йти недалеко, лише варто встигнути до півночі, доки комендантка не зачинила браму, а заразом і вхідні двері. Думки повсякчас поверталися до Кевіна, до підслуханої злощасної розмови... Як виявилося, парубок аж три місяці крутився біля Меггі лише з метою затягнути у ліжко. Дарував квіти, кілька разів навіть запрошував до дорогих ресторанів, а вона мліла від щастя та не зважала на заздрісних студенток, які перешіптувалися за спиною. Авжеж, син ректора звернув увагу на якусь провінціалку! Враз пригадалися його принизливі слова з підслуханої розмови про десятибальну шкалу магії... Відмітка мінус шість? Авжеж, Ланді керувався шкалою, вигаданою магами повітря, які вважали себе шляхетними та вищими за магів землі. Меггі Грін володіла саме енергією землі. Отож, згідно з іншою шкалою, в неї не мінус шість, а плюс шість! Хоч і не володіла магією повітря, але ніколи цього не соромилася.  

З важких роздумів висмикнув гучний гавкіт дворових собак. Різко зупинившись, дівчина з тривогою вирячилася на зграю хвостатих, які гуртом накинулися на якусь істоту. Меггі не боялася собак. Зростаючи у селищі, ще змалечку вивчила кілька дієвих заклинань, за допомогою яких уміла приборкувати тварин.

— Анімалос бітаре! — опинившись біля зграї оскаженілих дворняг, безстрашна Грін рішуче вигукнула відповідне заклинання, гавкіт враз змінився жалюгідним скавучанням. Під дією магії цього короткого заклинання собаки одразу кинулися урозсип. Мабуть, відчули силу, оту первинну енергію землі.

За хвилину від собак і сліду не залишилося, а посеред тротуару лежав білий пошарпаний кіт із подертою шерстю, на його боці виднілася велика рана. Вочевидь бідолаха неабияк постраждав від нападу дворняг.

— Живий... — схилившись над котом, Меггі видихнула з неабияким полегшенням. — Пощастило... — провела пальцями по брудній, закривавленій шерсті. Якби вчасно не втрутилася, собаки би роздерли пухнастика на шмаття. — Що ж, котику, тобі необхідно надати медичну допомогу, — будучи ветеринаркою, дівчина не могла просто пройти повз. В селищі нерідко лікувала хворих чи поранених тварин, колись навіть у лісі випадково врятувала вовченя, яке власноруч звільнила з капкана мисливців. — Хай там що, не можу тебе тут залишити...

Зрештою Меггі довелося викликати таксі. Котик виявився доволі важким, на руках до гуртожитку не зуміла би його донести, ледь затягла у салон авто. Ігноруючи невдоволене обличчя огрядного водія, дівчина умостила пораненого кота собі на колінах. Вже й геть не переймалася, що забруднила дорогу сукню, на яку витратила майже половину стипендії, ще й треба буде чистити одяг від білої шерсті. Цієї миті дівчина не думала про ту сукню, як і про ницого Кевіна, натомість заспокійливо гладила котячу спину.

— Мій пухнастику, все буде добре... Меггі тебе вилікує, хай-но дістануся до гуртожитку...

Дорогі читачі! Якщо ця історія вам подобається, буду вельми вдячна за коментарі та сердечка, оскільки саме ваша підтримка окрилює автора!)))