12

      Похмурого холодного ранку Дарина збиралась іти в університет. Настрою й так не було, а тут ще й будильник чомусь не продзвенів. Дівчина не встигла гарно нафарбуватись, а про те, що вкласти волосся й мови не було. Дарина просто розчесала його і розпустила по плечах. Мама вже пішла на роботу, а тато був зайнятий якимось важливим проектом, тому сніданок довелось готувати самій. Поки готувала кавала каву, підгоріли тости. Вирішила, що більше їх робити не буде, вип’є кави та й піде. Вона взяла чашку в руки, а вона виявилась надто гарячою, то ж Дарина ледь не впустила її. Але краплі кави обляпали світло-голубі джинси дівчини. Часу було обмаль, та все одно довелось перевдягнутись. Сьогодні пари триватимуть аж до вечора, а к буде ходити в такому вигляді, то засміють. Підходящий джинсів не знайшла. Довелось одягнути спідницю, теж джинсову. Дарина вибігла з квартири, розуміючи, що швидше за все запізниться на першу пару. Вона намагалась бігти, але вузька спідниця не дозволяла розбігтись. А тут ще й на вулиці дощ моросить. Повертатись за парасолькою не хотілось. Дівчина вирішила, що дощ не надто великий і вона не встигне намочитись.

В аудиторію Дарина вскочила із дзвінком. На щастя, викладача ще не було.

- В тебе щось сталось? – Спитала у Дарини дівчина, з якою товаришувала Дарина.

- З чого ти взяла? – Поцікавилась у неї Дарина.

- Ти вперше так пізно приходиш на пари!

- А-а, так сталось. У мене сьогодні не спрацював будильник!

- Ого! Тепер все зрозуміло.

- Та сьогодні не мій день! Я не встигла поснідати, заляпала кавою улюблені джинси, забула вдома парасольку і трохи змокла.

- Так, таки не твій! – Погодилась подружка.

- Ой! – Зітхнула Дарина.

- Що ще?

- Я ще й ключ від квартири забула!

- І що в дома нікого не буде, коли ти повернешся?

- Сьогодні у нас багато пар, то, мабуть, поки я  повернусь, то батьки вже  будуть!

- От бачиш, ще не все так погано! – Підтримала Дарина подруга.

    Дівчата так заговорились, що й не помітили, коли в аудиторію увійшов викладач. А він, звісно, помітив, що не всі студенти його уважно слухають. Спочатку зробив їм зауваження, а коли побачив, що нічого не змінилось вирішив покарати винних і дав їм завдання написати доповідь кожному на окрему тему. Дарина теж була серед «винних». Та їй не пощастило найбільше – доповідь вона мала підготувати вже на наступний день. То ж після довгого виснажливого дня, дівчина замість того, щоб піти додому, неохоче попленталась до читального залу. Тема доповіді була незнайомою для дівчини. Хоч і викладач сказав, що доповідь має бути на три-чотири сторінки, Дарина уявлення не мала, що обрати, щоб було стисло і по сутті. Тому вона взяла на огляд чималу кількість літератури. Дарина щось починала записувати, потім перекреслювала його і знову починала листати книги. Сьогодні її нервувало все: ця незрозуміла доповідь, викладач, який змусив її писати, читальний зал, де вона знаходилась, похмура погода за вікно та… найбільше її нервував Костя, який сидів в іншому кінці залу, читав якусь літературу і, здавалось, зовсім не помічав Дарину.

     Костя сьогодні не працював над жодним завданням викладачів. Він просто зайшов сюди, бо не було куди податись. В гуртожиток іти поки не хотілось, бо жив він у кімнаті зі старшими хлопцями, які зовсім не хотіли з ним товаришувати. Друзів у місті він не мав, однокурсники пішли хто-куди, а Костя вирішив взяти у читальному залі якусь періодику з менеджменту і почитати щось для саморозвитку. Звісно, він таке може знайти і в гаджеті, але для чого псувати зір на маленькому екрані, якщо можна це все знайти на сторінках звичних журналів. А тут ще й побачив Дарину. Вона була сама і дуже зосереджено працює, тому Кості навіть на думку не спадало підійти до неї. Костя вкотре перечитував одну й ту ж статтю, але нічого не розумів з прочитаного. Раніше такого не було. Кості подобався менеджмент і він, зазвичай, розумів все після першого прочитання. Та сьогодні перед очима миготіла лише блакитна кофтинка Дарини. Костя розумів, що не має сенсу сидіти над періодикою, бо все одно сьогодні нічого не зрозуміє, то ж може кудись піти. Та й йти не було куди і лишився в бібліотеці просто для того, щоб поспостерігати за Дариною. Так він просидів близько години. А потім помітив, що дівчина у блакитній кофтинці вже здає книги. Костя швидко зібрав свою періодику і поспішив здати її. Стоячи в черзі, юнак лише думав про те, щоб Дарина далеко не зайшла.