10

    Дарина сиділа за столом на кухні і сонними очима спостерігала за каплями дощу, що бились об шибку вікна. Літній дощ, якого вже всі довго чекали, аби змочив суху землю, приніс із собою похмуру погоду і похолодання.

- Що, онучечко, дрімаєш? – Спитала бабуся, що поралась біля духовки.

- Так, бабусю, чомусь спати хочеться. – Відказала Дарина, хоча насправді розуміла, чому спати хочеться, – бо ж вночі думок надто багато. І про кого? Про хлопця, що не вартий її мізинця.

- Це, Дариночко, через погоду дощову! – Вирішила бабуся. А дівчина радо із цим погодилась. – Ось зараз дістану із духовки пиріжків – скуштуєш!

- З яблуками?

- Так, нарешті попадали на землю, сьогодні зранечку позбирала та й спечу, думаю, улюблених пиріжків своєю онучки!

- Дякую, бабусю!

- Ну ще не дякуй, спробуй спочатку! Шкода, що дощ на вулиці, а то вийшли б на лавку, взяли б пиріжки, то ще й кого могли б пригостити – пиріжків замісила он як багато!

- Вгостили б? Кого? – Дарина все не могла звикнути до сільської гостинності, Здавалось, що основне правило тут – пригостити чимось сусідів.

- Та хоча б Костю, он як чудово паркан нам із батьком відремонтували! А я от помітила що він велосипедом біля нашої хати став крутитись, може, це ти йому сподобалась!

- Та ну, скажете таке! – В Дарини аж сонливість минула від слів бабусі.

- А що тут такого?! Хлопець гарний, із хорошої родини!

- Та він же менший за мене! – Хоч за щось вчепилась Дарина.

- Менший? А скільки ж йому років?

- Не знаю. Але знаю, що тільки на перший курс до нас в університет вступав, а я вже на другому буду!

- Та хіба один рік, то велика різниця!? А вступив чи ні?

- Не знаю. Бачила, коли вступав!

- То ти його знала раніше!

- Ну як знала, так зіткнулись раз… - Дарина  не стала розповідати бабусі всю цю історію, бо зараз як почнуть із дідусем допитуватись.

- Ну, ти не поспішай з висновками. Хлопець він все ж хороший! – Підбила підсумок бабуся. – Даринко, а де ті квитанції, що Таня нам принесла?

- Я в буфет поклала! А… бабусю, Таня ж за нами живе?

- Так, за кілька будинків від нас. А чому питаєш?

- Бо це Костя до Тані їздить! – Вирішила Дарина.

- До Тані? А чому ти так вирішила?

- Бо він їй подобається! Вона сама мені про це сказала.

- Ну а вона йому подобається?

В цей момент у Дарини задзвонив телефон.

- Це мама! – Сказала дівчина, радіючи, що може не відповідати на питання бабусі. Дарина вийшла в коридор, а повернулась на кухню після розмови.

- Завтра мама з татом приїдуть! – Повідомила вона бабусю.

- О як добре! – Зраділа та.

- Але післязавтра вони поїдуть. І я теж з ними поїду!

- Але ж ти мала побути у нас аж до кінця місяця?

- Мала. Та батьки їдуть на озеро, де відпочивали в минулому році без мене. Але на цей рік я хочу з ними!

- Ну якщо ти так вирішила… - Погодилась бабуся.

    Батьки Дарини їздять відпочивати щороку на одне і теж озеро, подобається їм там. В дитинстві вони брали і Дарину з собою. Але коли дівчина підросла, їй більше хотілось проводити час в селі з дідусем і бабусею. Батьки не перечили, але щороку пропонували дівчині зробити вибір. І ось цьогоріч Дарина обрала озеро, вперше за останні п’ять років. Чомусь їй хотілось поїхати від бабусі і дідуся. Дарина не знала точної відповіді чому саме, або ж не хотіла її знати.

    В цей час дістала бабуся відчинила дверцята духовки і вся кімната наповнилась приємним ароматом свіжоспечених пиріжків з яблуками та корицею. Бабуся поставила перед онукою миску із рум’яними пиріжками.

- Ну спробуй, Даринко! А я зараз ще узвару тобі наллю та й піду дідуся покличу!

- Та я й сама наллю! – Дарина підвелась із свого місця, бо ж поводилась на кухні не гостя, а як бабусина помічниця. – І дідуся зараз покличу!

- То я наливатиму узвар, а ти клич дідуся, то швидше буде! – Запропонувала бабуся.

    Дарина накинула дощовик і побігла у дровітню дідуся кликати. А повертаючись назад, помітила, що дощ вже не йшов. А повз їхні ворота проїхав велосипедист. Дарина впізнала його і подумала: «Як добре, що я скоро поїду! Не буду бачити як він до Тані щодня їздить!».