9

     Та не спав у цю ніч не лише Костя, а й та, котра йому так подобалась. Дарина вже з десяток разів і подушку збивала, і ковдру поправляла, а сон ніяк не йшов. Як і не йшли з голови думки про цього бешкетника Костю. Ну що в ньому особливого? Звичайний, хлопець. Ну, і що, що коли усміхається на щоках ямочки з’являються, ну і що, що погляд сіро-зелених очей трішки загадковий, а голос такий приємний… Та ж не голос важливий, а те, що людина говорить! А звідки вона знає що у нього сіро-зелені очі, та й де бачила, щоб він усміхався. А, звісно, коли Таня «привіт» відказала! «От нехай і гуляє зі своєю Танею! Мені що того? Що інших хлопців немає?» - Намагалась переконати сама себе Дарина.  Та є, але в думках Дарини поселився саме він. І, схоже, що думає про нього не лише вона.

     Кілька днів тому, коли дідусь з бабусею пішли з дому своїх справах, Дарина почула, що відкрилась хвіртка. Перше, що спало дівчині на думку, це те, що прийшов батько Кості, а з ним і сам Костя. Хоча причин у них для цього не було. Отож, Дарина поспішила вийти на подвір’я, щоб довідатись хто це до них завітав.

- О! Привіт! Ти ж, Дарина? – Біля ганку стояла дівчина віку Дарина, одягнена у джинсові шорти і яскраву футболку, її фарбоване волосся було щеплене у високий хвіст, а на обличчі чималий шар косметики. – А я – Таня! Ти ж пам’ятаєш мене?

- Привіт! – Трохи зніяковіло відказала Дарина. Їй було не дуже перед такою стильною Танею, бо вона була одягнена у просте літнє плаття, волосся сплетене у косу, а про косметику у селі Дарина навіть і не згадувала. – Так, пам’ятаю, ми грались з тобою, коли були ще дітьми.

- Ага! З кукурудзи ляльок собі робили! – Усміхнулась Таня.

- І робили їм зачіски! – Дарина теж усміхнулась у відповідь. Вона й справді це все добре пам’ятала, бо Таня в селі була для неї найкращою подругою у дитинстві. І вона навіть вже раділа цій зустрічі.

- А твоя бабуся вдома? – Спитала Таня.

- Ні, пішли з дідусем по справах.

- А-а, ясно. Бо моя бабуся просила, щоб я твоїм ось це принесла! Поштарка переплутала. – Лише тепер Дарина помітила, що Таня тримає якісь папірці. Як виявилось, це були квитанції за електроенергію, які поштарка помилково віднесла до бабусі Тані.- Я їм можу передати!

- Гаразд. – Погодилась Таня і дала Дарині ці папірці, що тримала в руках.

     Дівчата розговорились, пригадали багато-чого цікавого із дитинства, а потім виявилось, що обом потрібно піти до місцевого магазину. Вирішили, що удвох буде веселіше. Таня зачекала Дарину і дівчата, не поспішаючи, вирушили за покупками. Спочатку вони розмовляли про різні дрібниці, але раптом помітила хлопця, що їхав на велосипеді їм на зустріч. Обоє впізнали Костю. Таня аж замовкла, коли побачила його, вся увага її була зосереджена на Костеві. Порівнявшись з дівчатами, Костя привітався. Таня першою голосно відказала: «Привіт, Костю!», а хлопець злегка усміхнувся і поїхав далі. Дарина не встигала відповісти. Та й чи стосувалось її вітання Кості – он як зрадів, коли відказала Таня.

- Його звуть Костя! – Сказала Таня, коли він хлопець від`їхав. – Нічогенький такий… Але занадто вже тихий. Бачу, що я йому подобаюсь, але чомусь боїться зізнатись!

- Ага! – Тільки мовила Дарина. Подумавши, що Костя не такий то вже й тихий.

- Потрібно брати ініціативу в свої руки! Послухай, а виходь сьогодні гуляти! Ми збираємось на лавках біля сільради. Я тебе познайомлю з місцевими, може, й то хто тобі припаде до вподоби? Зайти за тобою?

- Та я не знаю… - Дарина й справді не знала хоче вона цього чи ні. Звісно, що спілкування із молоддю їй не вистачало, але чомусь не хотілось дивитись, як фліртуватиме Таня із  Костем.

- Ну гаразд, домовились, зайду! – Вирішила Таня і без Дарини.

      А на вечір Таня вже знову завітала у двір до дідуся і бабусі Дарини. Та тоді Дарина вже остаточно вирішила, що нікуди не піде. Через бабусю дівчина переказала приятельці, що погано себе почуває і Таня пішла гуляти сама. Дідусь з бабусею не могли зрозуміти поведінки онучки, проте не дорікали їй. А Дарина й справді почувалась погано. Тільки не фізично, а морально. Їй чогось не вистачало, а вона не могла зрозуміти чого. Ввечері вона довго читала книгу і час від часу поглядала у вікно. З надвору іноді долинав шум мопеда, а іноді чулись веселі голоси: це точно молодь, що йде на «здибанку» до сільради. Дарина розуміла, що і їй би хотілось піти з ними, але вона вже зробила свій вибір.

      Таня до Дарини більше не приходила, а Дарина не робила спроб знайти її. Та й необхідності в неї не було – читати щовечора книги, вона й без Тані зможе.

     Там відбувалось кілька вечорів поспіль. І наступний теж не мав бути винятком. Дарина як раз закінчила читати одну цікаву книгу. Починати нову не хотілось, тому Дарина лягла спати. Та сон не йшов. Вона довго крутилась, а заснути ніяк не могла. Дівчина вирішила, що варто провітрити кімнату. Увімкнула маленького нічника і пішла відчинити вікно. А там, біля полагодженого паркану стояв Костя.

       «Невже знову по яблука прийшов?» - Промайнуло в голові Дарини. Але ні, Костя стояв і уважно дивився у бік Дарини. Дівчина швидко відійшла від вікна, щоб він її не побачив. Дарина вагалась: вийти чи не потрібно. А в цей час Костя повільно кудись пішов. Різні думки полонили Дарину, їй було цікаво куди подався хлопець. Але цього дізнатись поки вона не могла. Тому лягла у ліжко і заснула лише під ранок.