5

     Костя повільно відходив від юрби. Хотілось піти додому і забути про все це. Але ж завтра з ним ніхто не розмовлятиме. Та й вину свою відчував, бо ж таки Таня розбила коліно через нього. Що ж, треба йти по ті яблука. Костя минув стежку, що вела додому і поплентався далі – в чужий сад по яблука. Він підійшов до старого дерев’яного паркану. Звісно, що зможе його перестрибнути. Озирнувся – навкруги було тихо. Навіть собаки мовчали. Лише слабке світло мерехтіло в одному з вікон. Та це не страшно, мабуть, бабуся чи дідусь увімкнули телевізор, а самі дрімають. То це ще краще, звук телевізора не дасть почути шуму на вулиці. Костя, зітхнув і підійшов до паркану. Раз – і він вже у чужому саду. Хлопцеві здалось, що ніби паркан трохи похилився, але, озирнувшись, він побачив, що паркан як стояв, та і стоїть. Тому Костя не став гаяти часу і швидко побіг до дерева (Артем пояснив де воно росте, хоча велике дерево із наливними яблуками у цьому саду важко було не помітити). Костя виліз на яблуню і струснув її. Яблука посипались на землю, а хлопець вмить спустився, щоб їх позбирати. В цей час загавкав собака. Костя захвилювався і ще швидше прийнявся збирати яблука. А надворі почувся шум. Собака ще сильніше розгавкався і до Кості долинув скрип хвіртки. Хлопець розумів, що треба втікати, декілька яблук у нього вже було, то ж решту він вирішив залишити, а сам помчав до паркану. Він почув брязкання ланцюга і зрозумів, що хтось відв’язує собаку. Костя з розбігу вирішив перестрибнути паркан. Тільки… щось він не так розрахував, бо в наступну мить паркан впав на землю, а з ним і Костя. Десь посипались яблука… Собака гавкав вже над самим його вухом і хлопець вже готувався, що пес ось-ось вкусить його. Але раптом почув голос:

- Рекс, годі, йди гуляй! – Костя зрозумів, що голос цей не належав ні дідусеві, ні бабусі, а швидше за все, його власницею була молода дівчина. Собака вмить відступив, а Костя швидко підвівся і вже хотів втікати. Та враз дзвінкий голос його зупинив: - Ану стій! – Звісно, що Костя міг спробувати втекти, але чомусь не наважився. Він повільно озирнувся і яскраве світло ліхтаря осліпило йому очі, та він встиг поміти струнку дівочу постать, що наближалась до нього.

- І не страшно тобі? – Здивовано запитав він.

- Кого? Тебе має бути страшно? Та ти й нічого більше не вмієш, як тільки яблука чужі красти! А-а, іще паркани ламати!

- Я не нароком паркан зламав. – Зніяковіло сказав Костя. Йому стало соромно перед цією дівчиною, адже він зараз в її очах постав справжнісіньким злодієм.

- Ого! Ану постривай! Так ти ми ж не так давно бачились…

- Бачились? – Здивовано перепитав Костя.

- Що не пам’ятаєш, як збив мене з купою книг в університеті?

- Пам…’ятаю… Тільки відразу не впізнав. – Очі Костя вже звикли до яскравого світла і він нарешті придивився до дівчини та пригадав як біг та випадково збив її із купою книг, а потім між ними трапилась перепалка. Схоже, і зараз щось схоже буде.

- То що, вступив? – З викликом спитала вона.

- Не знаю. Результати будуть після завтра.

- От і чудово! А завтра прийдеш і зремонтуєш нам паркан!

- Та він у вас і так вже хиткий був…

- Що? Ти ще смієш щось казати! Та якби не ти, він би ще сто років простояв!

- Та не перебільшуй!

- Це ти не перебільшуй! Отож, завтра до обіду ти маєш прийти з інструментами, бо якщо не прийдеш, то в поліцію заявлю, а відпечатків твоїх пальчиків тут буде достатньо. Ясно?

- Та ясно. Але ж можна якось домовитись?

- От і домовимся, як паркан буде зремонтований! Зрозумів?

- Та зрозумів. – Неохоче погодився Костя і прийнявся розшукувати яблука, що розсипались.

- Ей, а яблука брати я не дозволяла.

- Вибач, мушу. Бо інакше дівчина мене не вибачить… - Сказав Костя і, підібравши кілька яблук, побіг геть.

- Який нахаба! Дівчина його не вибачить! А мені що до твоєї дівчини? – Мовила вголос Дарина і рушила в дім. Взагалі, вона ніколи не була сміливою дівчиною, але зараз вона зовсім не боялась. Вона була впевнена, що яблука крадуть місцеві підлітки, а вони її зовсім не лякали. А ще її гріла думка про те, як завтра сюди прийде цей хлопчисько та сам зізнається бабусі і дідусеві, що крав яблука і зламав паркан. А якщо не прийде? Звісно, що в поліцію вона заявляти не буде. Але засмутиться? Чому? Та тому, що її план не спрацює! Чи є інша причина? Дівчина прогнала від себе набридливі думки і лягла спати. Але цей нахабний хлопчисько ще й уночі приснився…