3

      А тим часом молодіжна «тусня» була в самому розпалі. Більше десятка хлопців і дівчат зібрались на лавках біля сільської ради. Артем приїхав на новому мопеді, якого йому недавно на день народження подарували батьки.

-Та ти ще й їздити добре не вмієш! – Підсміювались над ним хлопці. А він, щоб довести протилежне, гасав по селу на великій швидкості, незважаючи на пізній час. 

   Була серед молоді і Таня, колишня товаришка Дарини. Та такою вона вже столичною панночкою стала, що Дарина й не впізнала б її.  Модно пострижена, взута в босоніжки на височенній платформі, очі підведені, губки надуті… Словом, наче з обкладинки модного журналу. Ну й стали за нею упадати місцеві хлопчаки, конкуруючи один з одним у своїй дотепності. Та догодити Тані поки що не вдалось нікому. Навіть, Артему, що запропонував прокатити Таню на своєму мопеді.

- Та ти ще загубиш дівчину, коли розворот робитимеш! – Насміхались хлопчаки.

- Нічого не загублю! – Вперто стояв на своєму Артем.

- Артемку, а мене прокатаєш? – Спитала Мирося, дівчина, що була найпопулярнішою допоки не з’явилась Таня.

- Та можна і тебе! – Не дуже охоче погодився Артем. Він з сумнівом поглянув на Миросю, а дівчина вона була «в тілі», от і захвилювався Артем чи не зламає вона йому мопед своїми чималенькими формами.

     Мирося радо підійшла до Артемового мопеда і вмить розмістилась на сидінні позад хлопця, міцно обхопивши руками його плечі.

- Миросю, трішки легше! – Попросив Артем та спробував рушити. З пасажиркою це було не так то й легко. Та все ж йому це вдалось і Артем повіз Миросю кататись по селі. Спочатку їхали не дуже швидко, бо Артем трохи побоювався, що й справді «загубить» пасажирку. А от згодом, впевневшись, що Мирося добре тримається, хлопець поступово став збільшувати швидкість. Мирося аж запищала від захвату! І він знову додав газу. Але раптом Мирося закричала йому на вухо:

- Зупини! – Артем злякався, що дівчині погано і різко натиснув на гальма. Мопед зупинився на місці.

- Що там у тебе, Миросю? Тебе нудить? – Спитав  схвильований Артем.

- Ні. Поки не нудить! – Засміялась дівчина. – Але дуже хочеться он оцих яблучок! – Дівчина показала на високу яблуню, яку яскраво освічував місяць і добре виднілись наливні яблука. Ну звісно, ця яблуня росла у саду дідуся і бабусі Дарини.

- Та вони ж за парканом, як їх дістати? – Здивовано спитав Артем.

- А ти що через паркан не перелізеш? Слабак чи що? – Ніби жартома сказала Мирося, та Артема ці слова зачепили.

- Гаразд. Зараз перелізу. А ти дивись, чи господарі не йдуть!

- Ой, які там господарі?! Дід та баба. Сплять давно і нічого не чують.

- А там собака гавкає!

- Він у дворі, прив’язаний. Я це знаю. Лізь уже!

- Ну, гаразд. – Артем неохоче підійшов до дерев’яного паркану і сперся на нього руками. – Хиткий, хоч би не зламався. – Та почувши невдоволення від Миросі, Артем все ж наважився перестрибнути паркан. Це було не дуже важко, бо ж паркан високим не був. Далі Артем проник в сад, виліз на яблуню і потрусив дерево. Він почув, що декілька яблук впали на землю. Тоді швидко спустився, щоб зібрати їх. Довелось зняти куртку, бо в Артема не було більше нічого підходящого, куди можна було б покласти яблука. Потім Артем передав яблука Миросі, перестрибнув паркан і вони поїхали до решти молодих людей, що вже зачекались на них. Артем і Мирося пригостили друзів яблуками. Молодь була дуже задоволена таким частуванням.

     А от Дарина, яка зранку вийшла в сад, сподіваючись знайти під яблунею кілька спілих плодів «білого наливу» дуже засмутилась.

- Та ось чому собака так гавкав! – Вголос сказала дівчина. – То у нас були злодії!

   Дівчина розповіла про все бабусі і дідусю.

- Та не може бути такого, донечко! У нас в селі злодіїв немає! – Запевнила її бабуся.

- Ну, хай не злодії, та бешкетники, це точно! – Стояла на своєму Дарина.

- Та у всіх свої яблуні у садах. Кому треба до нас іти? – Дивувався дідусь.

 - Смачніших яблук немає ні в кого, я впевнена! Як і впевнена в тому, що яблук на дереві було значно більше! – Вперто пояснювала Дарина.

- То хто ж їх забрав?

 - А он ця ваша молодь, що біля сільради збирається! – Впевнено мовила Дарина.

- Та навіщо їм наші яблука, вони собі розважаються! – Став на захист молоді дідусь.

- Ага. Розважаються і яблучка наші смакують. – Наполягала Дарина на своєму. Вона твердо вирішила, що обов’язково доведе це бабусі і дідусеві.