1

      Настрій у Дарини сьогодні був чудовий! Тому що, літо і канікули! Хоч і літо за календарем триває вже два місяці, канікули розпочались майже місяць тому, але лише сьогодні вона закінчила всі свої справи і нарешті зможе поїхати у село до улюблених дідуся і бабусі. Нарешті вона зможе забути про гамірне місто, про іспити, сесію і практику і цілий місяць проведе у спокійному мальовничому місці разом із рідними людьми. Так, вона тут теж з рідними, але її батьки весь час зайняті справами, весь час кудись поспішають, а дідусь з бабусею завжди мають час для онучки.

     Лише високий стос книг на столі нагадував Дарині, що у неї є одна незавершена справа – потрібно всі книги здати в бібліотеку університету, де вона навчається.

- Ех! Прощавайте книги! Скоро вас читатимуть інші першокурсники, а я отримаю нові! Але це буде у вересні! А до нього ще цілий місяць!

    Дарина склала всі книги в пакет, і не минуло й години, як вона вже піднімалась сходами університету на третій поверх у бібліотеку, ледь несучи важкий пакет. На другому поверсі під однією з аудиторій зібралось багато молодих людей. Дарина зрозуміла, що це вступники проходять співбесіду. Минулий рік і вона тут стояла. А зараз з гордо піднятою головою обминула трохи наляканих абітурієнтів і покрокувала далі – адже вона вже майже другокурсниця! Дарина вже піднялась на кілька сходинок, коли раптом її пакет не витримав і порвався від ваги книг. Всі книги з гуркотом розлетілись по коридору, а вступники, що хвилювались перед цим, зайшлись гучним реготом. «Та як вони сміють з мене насміхатись! Адже я вже студентка, а вони можуть і не вступити!» – Пронеслось в голові Дарини. Розлючена дівчина поскладала книги одна на одну, взяла їх перед собою і знову почала підійматись на наступний поверх. Вона вже майже дісталась туди, як раптом хтось штовхає її, Дарина втрачає рівновагу і падає разом з усіма книгами.

- Ой! Вибач, вибач, будь ласка… я не помітив тебе! - Дарина бачить поряд з собою схвильованого хлопчака, що збирає її книги.

- Як можна мене не помітити?! – Розлючено мовила Дарина, яка вже підвелась і теж почала збирати нещасні книги.

- Та я так біг… У мене вступна співбесіда, і мені крикнули, що наступний маю заходи я! Вибач, мушу бігти…

- Надіюсь, ти «завалиш» співбесіду! Ще тільки таких незграбів у нашому університеті не вистачало! – Люто мовила Дарина.

- Тепер я просто змушений вступити, щоб довести тобі, що я зовсім не незграба. А ти теж могла б книг менше нести, а то понакладала стільки, що не бачиш куди іти та видаєш себе за розумницю, хоча насправді, мабуть, не так… - Вигукнув юнак і побіг. Від хорошого настрою не лишилось і сліду. Дуже  хотілось Дарині поквитатись із цим нахабою чи то незграбою, чи то «два в одному», але потрібно нарешті віднести ці книги у бібліотеку. Весь цей процес зайняв у дівчини більше двадцяти хвилин, а коли вона поверталась, то цього зверхнього хлопчиська вже десь не було. Мабуть, на співбесіді. «Хоч би не прийшов! – Думала Дарина, але потім передумала: - Ні, нехай краще пройде, бо тоді як я зможу провчити такого самовпевненого хлопчиська!».