Глава 14. Серцебиття нового життя

Глава 14. Серцебиття нового життя

Минув цілий місяць. На віллі Горлових знову запанували спокій та затишок, а обвуглені стіни пральні після якісного ремонту тепер виблискували свіжою білосніжною фарбою. Родина жила своїм звичним розміреним життям. Антон та Олена через спільних знайомих дізналися, що з Катериною все гаразд: вона тимчасово переїхала жити до своєї заможної індійської подруги. Мати трохи заспокоїлася, хоча в глибині душі все одно непокоїлася. Радха теж дуже переживала, вважаючи, що саме через її присутність Катя покинула рідну домівку. Проте Ніка, Аліса та сам Ярослав щодня палко уверяли дівчину, що вона ні в чому не винна, а егоїстичний характер Катерини рано чи пізно все одно призвів би до вибуху. Радха щиро намагалася вірити їм, але вона навіть не здогадувалася, який страшний підступний сюрприз паралельно готує їй колишня мачуха разом із Катею, і який неймовірний, щасливий дарунок долі чекає на неї вже сьогодні.

В один прекрасний, залитий м'яким ранковим світлом день, Радха вирішила порадувати родину Горлових. Разом із Нікою вони закрилися на великій світлій кухні, щоб приготувати традиційну індійську солодкість — джалебі. Яскраві, хрусткі золотисті спіралі, зварені в густому шафрановому сиропі, мали стати окрасою ранкового столу. Радха з ніжною посмішкою показувала Ніці, як правильно тримати кондитерський мішок, вичавлюючи тонкі цівки тіста прямо в киплячу олію, щоб вони набували ідеальної форми.

Ніка, витираючи чоло від кухонного пару, захоплено вигукнула:

— Радхо, це просто неймовірно! Я ніколи не думала, що ти так швидко і вправно навчиш мене готувати ці солодощі! Ми всі такі раді, що ти зараз із нами. Ти принесла в наш дім стільки тепла, ти наш особистий маленький лучик світла!

Радха вдячно й мило улыбнулась дівчині, хотіла щось відповісти, але раптом слова застрягли їй у горлі. В одну мить світ навколо неї дивно похитнувся. Перед очима попливли темні плями, а до горла підкотилася різка, важка нудота, якої вона ніколи до цього дня так сильно не відчувала. Дівчина відчула, як ноги стають ватяними, серце шалено закалатало, і вона, зомлівши, ледь не втратила свідомість, безсило випускаючи з рук миску.

Ніка з панікою в очах вигукнула:

— Еййй! Радхо, що з тобою?! Все хорошо?! Бережись!

Побачивши, як Радха буквально обм'якне в її руках і втрачає свідомість, Ніка встигла підхопити її тендітне тіло, не даючи впасти на гарячу плиту. Утримуючи дівчину, вона злякано закричала на весь будинок, кличучи молодшого брата:

— Брат Микита! Швидше сюди! Радсі стало дуже погано! Микита! Микита, бігом на кухню!

Тим часом у своїй далекій кімнаті наприкінці коридору Микита сидів за ноутбуком. Він навмисно надіов великі навушники, щоб його задорні й галасливі сестри не заважали йому вчити складний медичний матеріал. Проте навіть крізь щільний звук музики до нього донеслися розпачливі крики Ніки. Зрозумівши, що сталася біда, хлопець миттєво зняв навушники й щосили побіг на кухню. Влетівши в двері, він побачив, як Ніка ледь стримує непритомну Радху.

— Допоможи мені, швидше! — важко дихаючи, попросила сестра.

Микита, миттєво зорієнтувавшись як майбутній лікар, обережно підхопив Радху під спину. Разом із Нікою вони акуратно підняли дівчину, перенесли її в затишну кімнату на першому поверсі й обережно уложили в її ліжко. Поки Ніка з прибіглою на галас Алісою обмивали обличчя Радхи прохолодною водою, намагаючись привести її до тями, Микита швидко зателефонував знайомій жінці-лікарю, яка обслуговувала їхню родину в Делі, щоб та терміново оглянула дівчину. Родичі думали, що це звичайний стрес через недавній пожар, витівки Каті чи важкі спогади про мачуху, але правда виявилася куди глибшою.

За пів години до кімнати увійшла солідна жінка-лікар із медичною валізою. Радха до цього часу вже привідкрила свої великі карі очі, слабко кліпаючи від світла. Ніка сіла поруч на край ліжка і ніжно прошепотіла:

— Тільки не вставай, люба. Тобі треба відпочивати. Зараз лікар тебе огляне, і все буде добре.

Радха розгублено глянула на лікарку, намагаючись підвестися:

— Навіщо це?.. Пані Ніко, я здорова, мені пора йти працювати, я повинна допомогти приготувати…

Лікарка лагідно зупинила її, укладаючи назад на подушки, й заспокоїла м'яким голосом:

— Не хвилюйся, дитино, я просто огляну тебе. Давай-но мені твою руку.

Вона сіла поруч, почала уважно прощупувати її пульс, рахуючи удари, а потім серйозно запитала:

— Скажи мені, тебе останнім часом не турбувало сильне головокружіння, слабкість або ранкова нудота?

Радха злегка нахмурилась, переводячи погляд на Ніку та Алісу, які з тривогою і трепетом стояли біля дверей.

— Мабуть ні… — невпевнено відповіла вона хинди. — Іноді трохи паморочилося в голові, але я думала, що це від спеки. Я здорова, справді.

Лікарка посміхнулася, а потім задала останнє, суто жіноче запитання:

— А коли в тебе були останні місячні?

Радха глибоко задумалася. Вона виросла в бідності, ніколи не вважала дні за календарем і через постійний страх перед мачухою просто не пам'ятала точних дат своєї менструації. Порахувавши дні в голові, вона раптом усвідомила, що жіночих днів не було вже дуже давно — мабуть, цілий місяць, відтоді, як вони з Ярославом стали єдиним цілим під час тієї фатальної пожежі.

— Вже більше місяця не було… — тихо прошепотіла Радха.

Лікарка багатозначно кивнула, дістала з валізи невеликий портативний апарат для УЗД, нанесла прохолодний гель на живіт дівчини й почала обережно водити датчиком. Радха з острахом дивилася на маленький сірий екран, як раптом лікарка зупинила рух і показала пальцем на крихітну, ледь помітну крапку, що ритмічно пульсувала на моніторі. Це було те, чого Радха абсолютно неочікувала побачити — маленьке, чисте й прекрасне життя всередині неї.

Лікарка повернулася до дівчини й віднині з теплою, щирою посмішкою оголосила: