Глава 6. Зустріч під дахом оазису

Глава 6. Зустріч під дахом оазису

Олена вислухала емоційну розповідь доньки, не зводячи м'якого, проникливого погляду з гості. Дивлячись на перелякану Радху, яка стискала в руках єдиний вузлик зі своїми скромними речами, серце жінки переповнилося щирим жалем. Олена лагідно усміхнулася — вона прожила в Індії вже три роки й добре знала, як важко тут ведеться бідним дівчатам, позбавленим підтримки родини, і як сильно вони потребують захисту та звичайної людської допомоги.

Помітивши, що Радха намагається ховати поранену кінцівку під важкими складками материнського сарі, Олена підійшла ближче й тихо, але турботливо попросила:

— Люба, покажи, будь ласка, свою ногу. Ніка сказала, що ти сильно поранилася.

Радха злегка збентежилася, рум'янець виступив на її порцелянових щоках. Вона повільно підняла край яскравої тканини, демонструючи ретельно накладену в клініці пов'язку, крізь яку все ще проглядали темні плями.

Олена співчутливо похитала головою, присівши поруч, і лагідно промовила хинди:

— Не варто тобі боятися нас, дитино. Тобі зараз треба дуже сильно берегти себе, щоб рана швидше затягнулася. Запам'ятай: якщо ти хочеш у нас працювати, ти не повинна нічого приховувати. Нам важливо, щоб ти була здоровою. І я справді хочу запропонувати тобі цю роботу, моя дорога… Скажи, а ти вмієш готувати?

Почувши це питання, Радха на мить замислилася, і перед її очима постали спогади з дитинства, коли ще була жива її рідна мати. Життя в нетрях навчило її всього дуже рано. Вона з малих років поралася біля печі, вчилася правильно змішувати спеції, перемелювати зіру, коріандр та куркуму, випікати запашні коржики чапаті та варити ідеальний рис. — Так, я вмію готувати, пані, — тихо, але впевнено відповіла Радха, склавши руки перед собою. — Я вмію готувати багато традиційних страв і швидко вчуся.

Почувши слово «пані», Олена злегка насупилася, але на її губах знову з'явилася добра посмішка. Вона заперечно похитала головою:

— Називай мене просто Оленою, а не пані чи господинею. Ми приїхали з України, у нас зовсім інша культура, і ми набагато простіше ставимося до таких речей. Ти для нас не рабиня і не служниця, а просто домробітниця, яка допомагатиме мені по господарству за хорошу плату. Роботи тут багато, вілла величезна, і я сама просто не успеваю за всім угледіти. Це велике щастя, що ти сьогодні з'явилася в нашому домі.

Слова Олени глибоко запали в душу Радхи. Вона дивилася на цю світлу, красиву іноземку й не вірила своїм вухам. Мачуха роками вселяла в неї думку, що вона нікчемна й нічого не варта, а тут чужі люди поставилися до неї з такою повагою. Радха твердо пообіцяла собі, що ні за що у світі не підведе цю добру, милу жінку. Попри те, що вони були чужинками й належали до абсолютно різних світів, Радха вирішила погодитися на пропозицію, щоб нарешті отримати шанс почати нове, безпечне життя.

Ніка, яка з захватом спостерігала за цією сценою, заплескала в долоні:

— От і чудово! Ходімо, я покажу тобі твою кімнату, тобі треба відпочити.

Коли Радха переступила поріг виділеної їй кімнати на першому поверсі, у неї перехопило подих. Дівчина ніколи не думала, що кімната для прислуги може бути такою розкішною й великою. Тут стояло величезне ліжко з м'якою білосніжною білизною, великі шафи для речей із лакованого дерева, витончене дзеркало в повний зріст, а на стіні висіла велика, неймовірної краси картина з видом на величний біломармуровий Тадж-Махал, оповитий рожевим ранковим туманом. Для Радхи, яка звикла спати на брудній циновці прямо на глиняній підлозі, це місце здавалося справжнім палацом Раджі.

Залишивши речі, Радха повернулася до холу. Олена, як і обіцяла, провела для неї швидку екскурсію просторими кімнатами вілли, показуючи кухню, пральню та вітальню. Коли з оглядинами було покінчено, господарка дому запросила дівчину до сімейного столу поужинати. Олена голосно покликала своїх молодших доньок, які відпочивали на другому поверсі:

— Катю, Алісо, спустіться, будь ласка, на кухню! Хочу вас де з ким познайомити.

За кілька хвилин до їдальні увійшли дві дівчини. Олена з усмішкою представила гостю, і Радха, злегка ніяковіючи, заговорила англійською мовою, яку колись трохи вивчила на вулицях від іноземних туристів:

— Мені дуже приємно з вами познайомитися.

Аліса, якій нещодавно виповнилося сімнадцять років, була світлою, щирою й доброю дівчиною. Вона з цікавістю та приязною посмішкою розглядала Радху, захоплюючись її яскравим сарі та красивими великими очима. Аліса одразу підійшла ближче й тепло привітала дівчину, без вагань прийнявши її в їхній великий дім.

А от вісімнадцятирічна Катерина зреагувала зовсім інакше. Як тільки вона побачила бідну індуску в запиленому одязі за їхнім чистим сімейним столом, її обличчя скривилося від презирства. Катя, яка мала характер справжньої егоїстичної стерви, миттєво невзлюбила Радху. Вона демонстративно фиркнула, склала руки на грудях і зміряла дівчину зневажливим поглядом з голови до ніг. У голові Катерини одразу народився підступний план: вона вирішила, що зробить усе, аби влаштувати цій «жалюгідній замурзаній служниці» справжнє солодке життя й вижити її з вілли за першої ж нагоди.

Помітивши напруження, Олена суворо подивилася на Катю, а потім лагідно звернулася до Радхи:

— Ну ось і познайомилися, люба. Сьогодні відпочивай, набирайся сил, а вже завтра вранці приступай до своїх обов'язків на кухні. Ніка допоможе тобі розібратися з продуктами.

Тим часом нічні вулиці Делі почали порожніти. Чорний позашляховик Ярослава повільно повз крізь темні, задушливі квартали Нью-Делі. Брати об'їхали майже весь район, зазираючи в найбрудніші закутки, але пошуки не дали жодного результату. Ярослав сидів за кермом, повністю знесилений, його очі почервоніли від напруги, а в душі оселився чорний, безпросвітний розпач. Він відчував, що остаточно втратив надію знайти свій білий лотос у цьому гігантському місті.