Глава 4. Брат за брата, або Порятунок білого лотоса

Глава 4. Брат за брата, або Порятунок білого лотоса

Того вечора у великій вітальні вілли Горлових було чутно лише емоційні вигуки коментатора та свистки арбітра. На величезному екрані телевізора йшов важливий футбольний матч — грали європейські гранди, і за звичайних обставин Ярослав не пропустив би жодної хвилини. Він сидів на дивані, спершись ліктями на коліна, і нерухомо дивився на екран. Але Микита, який умостився поруч із тарілкою чипсів, одразу помітив: брат дивиться крізь телевізор. Його погляд був абсолютно скляним, а пальці правої руки нервово стискали щось дрібне в кишені домашніх штанів.

Коли команда, за яку вони зазвичай вболівали, забила вирішальний гол, Микита підскочив із переможним криком, але Ярослав навіть оком не змигнув. Він лише важко, майже розпачливо зітхнув.

Микита вимкнув звук на пульті. У кімнаті повисла несподівана, гулка тиша.

— Так, Ярику, годі, — Микита зняв свої круглі окуляри, потер переносицю і серйозно подивився на старшого брата. — Батько просив мене дізнатися, що з тобою, але тепер я й сам бачу, що ти десь не тут. Розкажи по-братськи, що сталося? На тобі ж лиця немає останні три дні. Ти в якусь халепу вляпався? Хтось погрожує?

Ярослав мовчав кілька секунд, міцно зціпивши зуби. Його гордість зазвичай не дозволяла просити про допомогу, але зараз почуття безсилості просто випалювало його зсередини. Він дістав руку з кишені й розтиснув долоню. На ній тьмяно блиснув маленький срібний дзвіночок, що відірвався від браслета Радхи.

— Я зустрів дівчину, Микито, — глухо, майже пошепки почав Ярослав. — Її звати Радха. Вона місцева, улична танцівниця. Я побачив її на ринку в старому Делі й пропав… Але справа не в цьому. Її б'є та експлуатує власна мачуха. Пару днів тому Радха поранила ногу під час виступу, на неї накинувся натовп, я заступився й відвіз її в лікарню. А коли повернув додому… ця стара відьма ледь не забила її палицею прямо при мені. Я пообіцяв викликати поліцію, пригрозив тюрмою, але Радха сама благала мене піти, бо іноземця там просто вбили б, а її закидали б камінням за «втрачену честь». Я залишив її там, Микито… залишив у тому пеклі, і тепер не можу спати.

Микита слухав брата з розкритим від подиву ротом. Він знав Ярослава як залізного, прорахованого бізнесмена, який ніколи не піддавався емоціям. Побачити його таким — зламаним, тривожним і закоханим — було справжнім шоком.

— Чекай, Ярику… Ти закохався в індуску? У бідну дівчину з нетрів? — Микита поправив окуляри, перетравлюючи інформацію, але вже за секунду його обличчя змінилося з подиву на рішучість. Майбутній лікар, який давав клятву допомагати людям, просто не міг пройти повз чужу біду. — Та чого ж ти тоді сидиш тут і протираєш диван?! Вона ж у небезпеці! Якщо ця мачуха така жорстока, вона її просто замучить. Рятуй її, брате!

Ярослав підвів голову, з подивом дивлячись на молодшого брата:

— Ти не вважаєш мене божевільним? А як же статус? Батьки? Закони цієї країни?

— Мені байдуже на статус, коли людину нищать! — палко вигукнув Микита. — І тато з мамою зрозуміють, вони ж у нас золоті. Коротше, вставай. Я їду з тобою. Якщо там почнеться бійка, вдвох ми швидше відіб'ємося. Та й медична допомога їй може знадобитися знову. Погнали!

Через десять хвилин чорний позашляховик Ярослава вже летів крізь нічні вулиці Делі, минаючи яскраві квартали й занурюючись у сутінки та бруд бідних окраїн. Серце Ярослава шалено калатало, передчуваючи щось недобре.

Коли машина з вереском гальм зупинилася біля знайомого напівзруйнованого сірого будинку, брати швидко вискочили з салону. На порозі будинку сидів літній місцевий індус у пошарпаному дхоті, який курив самокрутку. Ярослав підбіг до нього і, ледь стримуючи тремтіння в голосі, запитав на хинди: — Стукай! Де дівчина, яка живе тут? Радха та її мачуха Кала?

Індус повільно підвів голову, випустив цівку диму і байдуже знизав плечима:

— А, білий сахіб… Запізнився ти. Кала вигнала дівчину ще вчора вранці. Кричала на всю вулицю, що через неї одні збитки, нога поламана, танцювати не може, ще й сором накликала. Забрала в неї останні гроші, виставила з узелком речей на вулицю і сказала більше не повертатися.

Почувши це, Ярослав відчув, як усередині все вибухнуло некерованою люттю. Він підскочив до дверей будинку, з силою гупнув по них ногою і закричав так, що затремтіли шибки:

— Кало! Виходь, стара відьма!

З будинку ніхто не вийшов, лише сусіди почали визирати з вікон. Ярослав важко дихав, його очі горіли вогнем.

— Я знищу її, — процідив він крізь зуби, повертаючись до брата. — Я зараз же задію всі зв'язки компанії. До цієї старої тварюки завтра приїде вся поліція Делі! Її заарештують за жорстоке поводження, за незаконні уличні виступи дівчат, за все! Вона згниє за ґратами, я особисто за цим простежу!

Микита підійшов до брата ззаду і з усього маху зворотною стороною долоні ляснув його по спині, намагаючись привести до тями.

— Молодець, Ярику! Справедливий гнів — це круто, і мачуха заслуговує на тюрму. Але ти запізнився з цим! — голосно сказав Микита, хапаючи брата за плечі. — Поліція почекає. Зараз головне не мачуха, а Радха! Вона десь на вулиці, з пораненою ногою, без грошей та даху над головою, в цьому божевільному місті! Розумієш, що з нею може статися за одну ніч у нетрях Делі?! Нам треба її шукати. Негайно!

Слова Микити подіяли на Ярослава як холодний душ. Лють миттєво змінилася тваринним страхом за життя коханої дівчини.

— Твоя правда… Боже, де ж вона тепер? — Ярослав розгублено озирнувся на темні, заплутані провулки.

— Не панікуй, я допоможу, — твердо сказав Микита, поправляючи окуляри. — Сідаємо в машину. Будемо об'їжджати кожен квартал, перевіряти кожну станцію рикш та притулки біля храмів. Вона не могла піти далеко з такою ногою. Ми знайдемо твій білий лотос, брате. Головне — вір.

Брати швидко застрибнули в автомобіль, і позашляховик рушив у темноту, починаючи нічні пошуки дівчини, яка в цей самий час, притискаючи до грудей узелок із материнським сарі, сиділа на брудному тротуарі під світлом самотнього ліхтаря, не знаючи, куди їй йти далі.