Із сестрою білого кота стається велика несподіванка

Артур підхопив на руки маму та всі потихеньку пішли до виходу з вулиці. Лілю тривожило, що вони буквально лишають пожежу, але що Артур, що решта чотирилапих підтвердили слова кішки, тому їй довелося змиритися. Хоча дівчина все одно нервово озиралася назад та щоразу боялася побачити, як вогонь перекидається на дерева, а звідти — на інші хатинки. Та нічого подібного не ставалося.

Арієль стала мовчазною та трималася на певній відстані від решти.

— Що з тобою, сестричко?

Кішка стиснула лапкою свій медальйон та сумно видихнула:

— Я боюся. Що зробить Аліса, коли опритомніє? Можливо, вам з мамою краще втікати з міста, поки вона ще слабка?

— Я нікуди не піду без своєї доньки! — одразу заперечила Лейла.

— Я також не збираюся ховатися, лишивши тебе саму.

— Ви мені більше допоможете, якщо не станете жертвами Аліси.

— Так не піде!

— Що в них за драма? — запитала Ліля в Рекса, бо не наважилася вклинюватися до сімейної розмови. — Якщо їм щось тут загрожує, то чому дійсно просто не перебратися всім разом до іншого міста?

— Ошийник, — коротко відповів пес. Трохи помовчав, а тоді почав пояснювати, в чому проблема.

— А ви його просто зняти не намагалися?

— Звісно ні, ми ж тут всі недоумкуваті! — не стрималася Арієль, але одразу додала: — Вибач, нерви здають, — кішка щиро шкодувала. — Ошийник не знімається і не псується.

— Та невже? Ану дай спробую!

Ліля присіла біля кішки та протягла до неї руки. Арієль почала щось говорити на знак протесту, але дівчина її проігнорувала.  

— Та навіть я цього не можу, — несподівано озвалася Аліса, коли руки дівчини торкнулися залізної застібки.

Ліля перелякано підскочила. Коти та пес, готові накинутися на відьму у будь-який момент, миттєво зайняли бойові стійки. Деякий час всі стурбовано перезиралися. Лише в погляді Артура читалося полегшення. Він обережно поставив чаклунку на землю. Не хотів цього робити, але жінка наполягла. Аліса злегка тремтіла, однак на ногах трималася.

— Мамо, ти ж не будеш нікому шкодити?

Відьма не змогла собі відмовити насолодитися страхом власних рятівників та моторошно хіхікнула, але зловтішалася недовго. Вираз обличчя швидко подобрішав:

— Ні. Я-я-я… — протягнула розгублено Аліса, але так і не завершила фразу. Однак додала вже впевненим та дещо різкуватим тоном: — Словом, я вас не чіпатиму.

— Тоді продовжимо з того, на чому зупинилися, — Ліля знову присіла біля Арієль.

— Не чіпай. Вона точно наклала якісь чари на нього, — кішка відскочила, кинувши сердитий погляд на свою господиню.

— Нічого я не робила. Нащо мені застосовувати захисні заклинання до артефакту, який навіть наймогутніші чаклунки не здатні зняти? Арієль, ти ж знаєш, я не роблю лихе заради лихого. Лише необхідний мінімум.

— То це опіки й переламані лапи — твій «необхідний мінімум»?! — зашипів Смарагд.

— Так-так, — погодилася його сестра. — Я не вірю тобі!

Навіть Артур ствердно закивав.

Всі переглядалися, не знаючи, що робити далі. Тишу порушила Лейла:

— Дозволь їй спробувати, — м’яко відказала кішка-мати. — Я впевнена, що це Лілі ніяк не зашкодить.

Дівчина, яка вже й сама почала сумніватися в тому, що це хороша ідея, уважно подивилася на Лейлу. Вона зосередилася та відчула теплі хвилі впевненості кішки. Вони заспокоїли Лілю. Тремтячі пальці зімкнулися на застібці. Кілька легких рухів — і бордовий ошийник лишився в руках дівчини. Ніщо не вибухнуло та ніхто не постраждав.

Тепер очі майже всіх, хто її оточував, округлилися від абсолютного нерозуміння.

— Як це?.. — Аліса свердлила поглядом руки Лілі.

— Отже, ти таки дійсно Берегиня тварин, — озвалася Лейла.

Ніхто з присутніх не розумів, про що мова, тому кішці довелося пояснювати.

Коли у відьомському місті існувала легенда про Пелагею, то там, де народилася Лейла, всі переповідали історію про Берегиню. Кажуть, є сила, яка існує з давніх-давен та раз на сто років обирає для себе носія серед людей. Обранець або обраниця з дитинства розуміє тварин та відчуває їх на енергетичному рівні. Берегиню завжди тягне туди, де є ті, хто потребують її допомоги.

— Дуже красиво звучить, — сказала Ліля, — але якби я мала якісь загадкові сили, то напевно відчула б це. Я лише розумію тварин і все.

— Не знаю, що там у тебе по відчуттях, але я вперше бачу людину, яка змогла зняти ошийник, одягнутий у геловінську ніч, — буркнула Аліса. — Схоже, ти таки здійсниш пророцтво, — чаклунка посумнішала, коли згадала, що в ньому йшлося ще й про її сина.

Останнім часом вона багато чого переосмислила. Відьма навіть серйозно думала над тим, аби не перешкоджати здійсненню передбачення. Артур — єдина причина, чому жінка таки погодилася співпрацювати з Зоряною. І ось чим це обернулося! Аби чаклунка була на їхньому місці, то не витягувала б з вогню таку, як вона. Лихій відьмі — лиха смерть...